Походження української мови

2. II ст. н. е. — IV ст. — спільна мова східних і південних слов'ян. 3. IV — X ст. — спільносхіднослов'янська мова. 4. IV — VII ст. — антська мова; VIII — X ст. — давньоруська. 5. XI—XIV ст. — давньоукраїнська мова. 6. XV — XVIII ст. — староукраїнська мова. 7. XIX — XX ст. — нова українська мова.

Гіпотеза про походження східнослов'янських мов із однієї давньої мови — спільноруської прамови належить О. О. Шахматову. Вона була підтримана багатьма ученими. Походження української мови в радянському мовознавстві висвітлювалося за схемою: індоєвропейська спільність (мовної родини) — праслов'янська спільність (слов'янської групи мов) — східнослов'янська (спільноруська мова) — українська мова. Проте прихильники теорії самостійного розвитку української мови І. Огієнко, С. Смаль-Стоцький, Є. Тимченко, В. Ганцов, П. Ковалів, Ю. Шевельов та ін. ) піддавали гострій критиці теорію О. Шахматова про спільноруську прамову. Так, посилаючись на праці М. Грушевського, який вважав, що слов'яни, виділившись з індоєвропейської спільноти, займали територію від Карпат до Валдайської височини, Подніпров'я та між Віслою й Німаном, тобто на землях пізнішої України, І. Огієнко робить висновок, що вже на своїй прабатьківщині спільнослов'янська мова розпадалася на окремі говори, які в процесі свого розвитку виросли в окремі слов'янські мови. На думку вченого, на Сході слов'янства ніколи не було й не могло бути якоїсь однієї спільної руської мови1.

Дослідження О. Потебні, П. Житецького, М. Максимовича науково обґрунтували самостійність, автохтонність розвитку української мови

У наш час цілісність, старожитність української мови від самого світанку розвитку східнослов'янських мов обстоюють Г. Півторак, В. Русанівський та інші українські дослідники. Г. Півторак вважає, що процес становлення східнослов'янських мов не був синхронним. Найраніше він розпочався з української мови через те, що майже вся територія нинішньої України була частиною прабатьківщини слов'ян. Увібравши в себе значну частину праслов'янської мовної спадщини, протоукраїнські діалекти протягом VI—IX ст. розвивалися, виявляючи чимало специфічних українських або українсько-білоруських діалектних рис і менше — російських особливостей. Цей процес тривав і в епоху Київської Русі. Рубежем, від якого є вагомі підстави вважати українську мову самостійною, згідно з теорією Г. Півторака, є XI—ХІІ ст. , коли остаточно оформляється своєрідність фонетичної системи української мови.

Відомі й інші погляди на проблему походження української мови. За теорією Ю. Шевельова , у розвитку української мови виділяються чотири періоди під часу розпаду праслов'янської мови: 1) протоукраїнська мова (VII—XI ст. ), 2) староукраїнська (XI—XIV ст. ), 3) середньоукраїнська (кінця XIV — початку XVIII ст. ) і 4) нова українська мова.

Різне бачення загальної картини формування східнослов'янських мов свідчить про творчий пошук істини, особливо важливий для національно-мовної свідомості українців, чия мова в історичному минулому не раз зазнавала утисків і заборон, насильницької асиміляції в інтересах тих держав, до складу яких входила Україна.


Використана література

  1. Плющ М. Ю. Сучасна українська літературна мова. – К. , 2005.
  2. Ладонія І. О. Українська мова. – К. ,  1993.
  3. Лах І. І. Історія української минувшини. – К. , 1986.
  4. Мацюк О. М. Українська літературна мова. – К. , 1996.
  5. Кириловська О. І. Історія української мови. – К. , 1999.   

 

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні