Політична еліта, лідерство і демократія

здійснення функцій оцінки (від лiдерiв чекають авторитетно, мудрої та своєчасної оцінки групових ситуацій), другий — вироблення ліній поведінки (визначення від iменi групи напряму її дій з метою розв’язання проблеми), третій — виконання мобiлiзуючих функцій (лідер повинен домагатися підтримки всієї групи або її бiльшостi в оцінці ситуації i реалізації наміченого плану).

          Лідер — обов’язково особистість, продукт «природного відбору». В зв’язку з цим слід розрізняти поняття «лідер» i «керівник». Політичний керівник також визначає мету політики i засоби її досягнення, домагається реалізації певної стратегії i тактики. Проте робить це, тому що призначений або вибраний на керівну посаду. Звичайно, він може бути при цьому справжнім лідером — це кращий варіант. Але можлива i відсутність у політичного керівника як в особи якостей лідера. І ще одне: якщо керівник призначається, то лідер висувається стихійно.

          Характер i механізми функціонування політичного лідерства істотно вiдрiзняються залежно від форми здійснення влади. В умовах тоталітаризму — це особиста диктатура, тиранія, що спирається на насильство, “авторитет сили”. В умовах демократії, в тому числі елітарної — це лідерство на основі “сили авторитету”, закону”. Як уже зазначалося, однією із ознак демократії є можливість ненасильницьким шляхом усунути від влади недостойного лідера.

          Дія демократичного лідера не виходить за межі закону, насамперед конституції. А це передбачає, що він є носієм виконавчої влади (головою уряду, президентом). Стосовно цього утвердження інституту президента, як i забезпечення авторитету цієї форми правління, не означає зазіхання на демократію. Як правило, авторитарна влада асоціюється з особою того чи іншого політичного діяча, достатньо авторитетного. В такому випадку авторитарна влада не нав’язується суспільству з чиєїсь примхи. Вона народжується самою політичною дiйснiстю, схвалюється масами через представницькі інститути влади.

          Насильницька зміна лiдера-диктатора означає не тільки кiнецъ полiтичної кар’єри

В кращому випадку йому вдається втекти зі своєї країни. А інакше — фізичне знищення. Звичайно, тоталiтарнi режими не передбачають ніякою iмпiчменту. Але оскiлъки найбільш зловiснi з них є загрозою для всього людства, демократія має прецедент притягнення до судово вiдповiдальностi на міжнародному рiвнi (Нюрнберзький процес). Не виключається i в майбутньому можливість використання такого способу притягнення до вiдповiдальностi національних лiдерiв-диктаторiв.

Самопливом лідерство не гарантується. Право на першість потрібно ввесь час підтверджувати. Можливість i механізми цього підтвердження залежать від існуючого політичного режиму. Чим демократичнiше суспільство i вища його політична культура, тим постiйнiший процес відтворення цілих плеяд лiдерiв різних рiвнiв i масштабів. Діє інститут політичного лідерства i вiдповiдний його механізм. Під останнім розуміється система правил висування “першої особи” в структурі влади i здійснення нею всіх владних функцій. При встановленні тоталітарного режиму механізм політичного лідерства руйнується.

Він замінюється інститутом номенклатури, який породжує культ особи, приписування політичному лiдеровi визначального впливу на хід історичного процесу. Загалом це властиве всім тоталітарним режимам “реального соцiалiзму”. При цьому зберігається i боротьба з владу. Хоча, згідно з марксистською концепцією, така форма утвердження лідерства після соцiалiстичної революції вважалась усуненою i недопустимою. Оскільки начебто, по-перше, питання влади актуальне тільки «в перехідний період від капiталiзму до соцiалiзму». Пiзнiше класи, держава i політика відмирають, замінюються неполітичним комуністичним самоврядуванням. І, по-друге, в “перехідний період” влада робітничого класу реалізується не через правлячу еліту i політичних лiдерiв, а

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11