Політична система суспільства

(у трудових колективах), можна говорити про цілісність політичного процесу, його специфіку на різних рівнях, про взаємозв'язок усіх рівнів.

Рівневий аналіз політичного процесу відіграє дедалі активнішу роль. Йдеться насамперед про модифікацію політичних відносин на різних структурних рівнях суспільства і держави. Так, політичний аналіз стану України на регіональному рівні полягає у необхідності підвищення політичної, економічної і соціальної самостійності регіонів у забезпеченні саморегулювання ними своєї життєдіяльності і життєзабезпечення.

Політичні процеси поділяються також на внутрішньополітичні і зовнішньополітичні. Вони взаємозалежні і залежність ця різноманітна:

1) внутрішньополітичне життя та його розвиток визначаються зовнішньополітичним середовищем, активністю і розвиненістю зовнішньополітичних сил;

2) внутрішньополітичне життя визначальне щодо зовнішньополітичного;

3) внутрішньо- і зовнішньополітичне життя і процеси, що з ними пов'язані, взаємозалежні, рівновпливові та рівновагомі.

Кожен з підходів у вирішенні проблеми взаємодії зовнішньо- і внутрішньополітичних процесів відображає реальне життя. Визначальна роль того чи іншого з них залежить від конкретного історичного періоду і політичної ситуації, що склалася.

5. Реформаційні та революційні політичні процеси

 Реформа?ція (від лат. Reformation — відновлення, перетворення або перебудовування)

у широкому сенсі: поновлення або повернення ранішого але поліпшеного стану (інституції, суспільства, держави);

у вужчому і конкретно-історичному: християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований за повернення до біблейських першоджерел Християнства у їх суті, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади.

Реформацію пов'язують з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі — та відповідно називають протестанською, лютеранською або євангелічною.

Передумовами до Реформації була криза Папства у 14-15 ст. — схизма

Рух із церковного поступово переростав в суспільний із-за невтілених надій на церковну реформу після рішень Констанцького собору 1414-1418 (папа Мартін V) і особливо Базельсько-Флорентійського собору 1431-1449 (папа Євгеній IV), а також віденського конкордату (умови) 1448 р. щодо Німеччини між римсько-германським кайзером Фрідріхом ІІІ-ім і папою Миколаєм V.

Безпосереднім початком Реформації вважається розповсюдження Лютером персональних листів-звернень, в яких доводилося, що Спасіння та Божа милість дясягаються завдяки Вірі, а не сповіді в гріхах. Загальним суспільним поштовхов стала його публікація латинською 25 жовтня 1517 року у місті Віттенберзі Заклику до теологічної дискусії у вигляді 95 тез, в яких йшлося про Гріх та Кару, і особливо критикувалась торгівля індульгенціями.

Іниційований М. Лютером церковно-релігійний рух призвів до розриву єдністі західно-європейської церкви - появи національних церковних спільнот та виникненню нової теології Протестантизму.

Революція — швидка зміна встановленого політичного, соціального чи економічного порядку суспільства здебільше насильницьким способом.

Зазвичай вживається у політичному контексті, прикладом політичних революцій є:

  • Знаменита революція в Англії 1688-89 р.  — наслідком якої став перехід Англії до парламентаризму. Це був перший переворот, названий революцією.
  • Американська революція 1775-83 рр. , коли колоністи звільнилися від колоніальних пут і встановили суверенну державу.
  • Французька революція 1789 р. , коли в результаті дій
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні