Політичний світогляд Т.Г.Шевченка

Політичний світогляд Т. Г. Шевченка

Не можна уявити Тараса Шевченка без України, — писав вірменський поет Аветік Ісаакян, — і не можна пізнати Україну без Тараса Шевченка". З Шевченкової поетичної, малярської, прозової та драматичної спадщини ми дізна­ємося про звичаї, побут, характер українського народу, його минуле (та й майбутнє) і, звичайно, про його історію. Драматичну, криваву, трагічну історію України.

Ще маленьким хлопчиком Та­рас із захопленням слухав розповіді свого діда Івана, учасника повстан­ня гайдамаків, про святу боротьбу українського народу за свою неза­лежність і віру православну проти польського поневолення. На все життя Шевченко запам'ятав думи та історичні пісні, в яких сліпі коб­зарі прославляли національних ге­роїв України. 15-річним юнаком змушений був Тарас залишити батьківщину і жити на чужині. Але в душі майбутнього українського генія вже були закладеш основи його творчості, його світогляду, естетичні смаки, філософська по­зиція. Згодом відбудеться творче переосмислення, з'явиться доско­нала поезія, яка і дасть право називати Тараса Шевченка націо­нальним поетом-пророком і во­дночас — талановитим україн­ським художником.

На початку XIX ст. у середовищі української інтелігенції виникла своєрідна ситуація. Як ми пересвідчилися, духовні віяння, що захопили більшість країн Східної Європи й Росію, не оминули й Україну. Радикальні республіканські ідеї Французької революції були широко представлені на Україні декабристами та українськими членами Союзу об'єднаних слов'ян, водночас філософські концепції національної культури Гердера, без сумніву, надихали творчість харківських романтиків. Проте на Україні політична активність не поєднувалася з культурною національне орієнтованою діяльністю: політичні радикали лишалися «безнаціональними» й не відводили у своїх політичних проектах місця для України, в той час як пропагандисти української національної культури були далекими від політики консерваторами, відданими цареві та існуючому ладові. Цей поділ шкодив обом ідеологічним течіям і згодом перетворився на хронічну хворобу української інтелігенції, та, здавалося, він не так вже турбував покоління 1820-х років

Проте для наступного покоління, що сформувалося у 1840-х роках, поєднання національної культури з політичною ідеологією стане першочерговим завданням.

Осередком покоління 1840-х років, до якого належали такі особистості, як історик М. Костомаров, письменник П. Куліш та поет Т. Шевченко, був не Харків, а Київ, де у 1834 р. постав новий університет. Представники цієї генерації походили як із Правобережної, так і з Лівобережної України і за своєю соціальною належністю були більш різнорідними, ніж їхні попередники — вихідці з дворянства. Серед молоді 1840-х років найвище підносилася постать однієї людини — Тараса Шевченка. Можна сперечатися про те, чи хтось із українців тієї доби справив на своїх співвітчизників сильніший вплив, ніж Шевченко. Але те, що в історії народу, який підводився на ноги у середині XIX ст. , таке видатне місце посів саме поет, не було чимось винятковим. Культурна діяльність була єдиною цариною, де позбавлені держави українці могли виразити свою самобутність: тому часто провідну роль «будителів народу» відігравали поети, письменники, вчені. І все ж важко знайти інший приклад людини, поезія та особистість котрої такою повною мірою втілила національний дух, як це для українців зробив Шевченко.

Життєвий шлях Шевченка символізував сумну долю його народу. Шевченко народився у 1814 р. в селі Моринцях на Правобережжі й виростав сиротою-кріпаком.

Коли пан

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні