Політологія міжнародних відносин

необхідності перешкоджати посиленню могутності сусіда та турбуватися про політичну рівновагу;

• внутрішня політика визначає зовнішню (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін).

Це зумовлено панівними в суспільстві економічними відносинами та інтересами правлячих класів [109].

Порівнюючи ці підходи, варто зауважити, що реальне співвідношення зовнішньої та внутрішньої політики, напевно, більшою мірою залежить від конкретних обставин, хоча кожна з цих концепцій має право на існування.

По-різному науковці тлумачать і природу міжнародної політики:

• психологічний ("силовий") підхід полягає в розгляданні політики в контексті боротьби за панування, владу, що органічно випливає із внутрішньої природи людини (Т. Моргенау);

• біологічний підхід характеризує "неминучість" політичної агресивності держав генетичною агресивністю людини, яка має "природний інстинкт" вбивати (Г. Бутуль);

• суспільний підхід зумовлений розумінням природи міжнародної політики, яка залежить від ряду економічних, соціальних, культурних та інших чинників.

Якщо у внутрішній політиці переважно реалізуються загаль-нозначущі та групові інтереси, то в міжнародній політиці на перший план виходять переважно національні інтереси.

Національний інтерес полягає в усвідомленні політичною та правлячою елітою корінних потреб національної держави.

Ці потреби реалізуються через забезпечення національної безпеки та умов для самозбереження й розвитку суспільства.

Національна безпека означає стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства й держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність держави зберігати внутрішню стабільність, незалежність, територіальну цілісність і суверенітет.

У цьому плані національна безпека може розглядатися з економічної, військової, політичної, інформаційної, соціокультурної, етнічної та інших точок зору.

Відповідно до концепції національної безпеки реалізується і зовнішня політика держави. Про механізм формування й реалізації зовнішньої політики держави можна довідатися з рис

12.

Наприклад, у нашій країні згідно з Конституцією України (ухвалена 28 червня 1996 р. ) засади зовнішньої політики визначає парламент — Верховна Рада, яка дає згоду на обов'язковість міжнародних договорів або денонсує їх (ст. 85).

Представництво нашої держави в міжнародних відносинах, керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, проведення переговорів, укладення міжнародних договорів здійснює Президент України (ст. 106). Забезпечення здійснення зовнішньої політики держави, зокрема зовнішньоекономічної діяльності, покладено на уряд — Кабінет Міністрів України (ст. 116).  

Геополітика

Розумінню того, що відбувається у міжнародних відносинах, найкраще сприяє використання методологічного інструментарію геополітики.

Термін геополітика етимологічно складається з двох грецьких слів geo — земля і politicas — те, що пов'язане з містом і державою, громадянином.

У науковому плані геополітика розглядається у двох аспектах: культурно-психологічному і концептуальному.

Культурно-психологічний аспект геополітики полягає в розгляді певних культурно-психологічних стереотипів, які домінують в суспільстві та його політичній еліті.

Ці стереотипи об'єднують людей на певних ідеологічних або релігійних засадах і ґрунтуються на базових міфах: "Москва — третій Рим", "євреї — обрана богом нація", "тисячолітній рейх" і т. ін.

Скажімо С. Хантінгтон (США) культурно-психологічний підхід піднімає на планетарний рівень, розглядаючи гіпотезу конфліктів між цивілізаціями. На його думку, головний розлом у сучасних світових конфліктах буде між

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні