Половці

Половці — ім'я племінного союзу, що очолював кочову державу Евразії, яка обіймала теж південну половину української території, від половини XI ст. до приходу Монголів 1220/1240 рр.

Назва Половці (засвідчена уперше під 1055 р. ) є староруським перекладом тюркського слова кипчак - “половий”, т. є. “мешканець полового (піщаного) степу”, так як тогочасне німецьке означення для них Valwen та середновічно-латинське Pallidi. Як “полових (степовиків)” означали в 2 пол. VIII ст. Уйгури своїх бувших зверхників Тюрків (Східних Тюркютів).

1. Частина розбитих уйгурами 744 р. Східних Тюркютів після деяких мандрівок, займаючися тепер головно міжнародною торгівлею поселилася на степу поміж двома важними торгово-політичними центрами: Болгаром на Волзі та Балясаґуном над оз. Ісіґ-кюл (в нинишній Кіргізії, від 840 р. столиці тюркської караханідської імперії). Вони були сусідами протомонголів Кімеків (званих ними Кумани/Куни) із центром на р. Іртиш, що прийшовши туди у 2-ій пол. IX ст. із південної Манджурії (у зв'язку з ростом потуги протомонгольських Китаїв у Північному Китаю), включили Кипчаків (як “праве” крило) до своєї політичної організації.

1а. В р. 1031 тибетські Тангути здобули торгову державу Уйгурів у Західнім Китаю (провінція Кан-су); правлячі верстви останньої мусіли шукати щастя на заході. Провід дістався в руки клану Кай (по походженню теж протомонголів, колишніх сусідів Кімеків у Манджурії). Після того як в р. 1040 їх атаки на державу Караханідів в обох Туркестанах закінчилися поразкою, Кай пішли у степ і викликали мандрівку кочових народів типу ланцюгової реакції: Кай натиснули на Кімеків, вони ж на Кипчаків, ті на Оґузів/Торків, а останні на Печенігів в південно-російськім та українськім степу (близько 1050 р

).

16. Заки Торки встигли розглянутися на новій території — вже у 1055 р. появилися там Кипчаки/Половці, які прийнявши в р. 1043 тюркський варіянт ісляму, щоб забезпечити собі симпатії і поміч іслямського світу, перемогли Торків і стали володарями Печенізько-Хазарського степу, що від тепер став зватися Дешт-і Кипчак то єсть “Полем Половецьким”. Ми не знаємо імени їх тюркського панівного клану; пізніше, після їх переходу на службу до Грузії (1118 р. ) цей клан став зватися Тертер-оба, від імени відомої притоки р. Кури.

Заховалися імена двох перших Половецьких (Кипчацьких) каганів: Болуш (це ім'я значить по тюркськи “поміч”) заключив у 1055 р. мир із Всеволодом Ярославичем, а Искал/Сокал уперше пішов походом на Рюриковича (тогож Всеволода) та побивши його у 1061 р. повернувся у степ.

1в. Але скоро зайшла зміна у степу: протомонгольські Кай увійшли до булої печенізької території, перебрали від (властивих, тюркських) Половців їх державні центри (про них нижче) і стали самі правити “Полем”. Вони зразу попали в конфлікт з Руськими тріюмвірами (Ізяслав, Святослав та Всеволод Ярославичі). Дійшло до боротьби, що закінчилася розбиттям руських військ на р. Алті та революцією в Київі (1068 р. ).

1г. Одначе середноазійські події далі впливали на “Поле Половецьке”. У 90-их рр. XI ст. клан Olberlu куманського (> кун) походження вийшов із манджурської провінції Джеголь; у скорому часі він перейняв степові резиденції-рефуґія крила Кимеків: Еміль у Джунґарії та Каракорум на північ від Аральського Моря, і уже б. 1100 р. появився у доріччю Донця. Почалася боротьба за владу, з якої скористав Володимир Мономах і відкрив серію перших походів Руси у “Поле Половецьке” (1103, 1109, 1111 1116, 1117), досі Русь не важилася

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи