Полтавська битва
Шведська армія опинилася між двох вогнів: Полтава - з одного боку - і велика московська армія - з другого. Карл ХІІ сподівався розпочати бій 29 червня (ст. ст. ), але дістав повідомлення, що Петро почне наступ 28 червня. Тоді він вирішив почати бій 27 червня, передавши командування генералові Реншільдові. Короля привезли на поле бою на ношах. Війска Мазепи та запорожці,розташовані біля с. Пушкарівки - з одного боку - недавали можливости полтавській залозі приєднатися до московської дійової армії, а з другого - захищали шведську армію від обхідного маневру ворожих війск.
На світанку 27 червня шведи почали наступ на земляні укріплення, але, не зважаючи на хоробрість, здобути їх не змогли. Карл ХІІ вирішив обійти ці укріплення - і знову зазнав невдачі
Шлях для втечі обирали уздовж правого берега ріки Ворскли, що впадала у Дніпро майже на 100 верст нижче Полтави.
Шведи для переправи через Дніпро знайшли десь на Ворсклі пором і пригнали його на Переволоченський перевіз. На цей пором почали сідати шведські солдати й переправлялися на протилежний берег Дніпра. Інші для цього ж ламали обозні вози, кидали дошки в ріку й, лежачи на них, намагалися подолати ріку вплав. Деякі кидали в Дніпро колеса й на колесах пускалися уплав. Погано вміючи плавати і не можучи справитися з плином річкових хвиль, шведські солдати зазнавали великої небезпеки втонути, але всюди їм надавали велику допомогу запорізькі козаки. Одні запоріжці сідали верхи на своїх коней і сміливо пускалися на них у плав, а коли ті стомлювалися, хапалися за гриву коней і, допомагаючи у воді шведам, витягали їх на протилежний берег ріки. Інші з них на швидку робили плоти, прив'язували тонкі матузки до одного кінця кожного плота, а другій кінець затискали у своїх міцних зубах і так перепливали Дніпро.
Запоріжські козаки, котрі залишилися