Поняття договору права користування чужою земельною ділянкою для сільскогосподарських потреб

цим Кодексом мають право приймати рішення про падання земель у власність, постійне користування чи оренду підприємствам та організаціям, які будують та експлуатують вищезазначені комунікації, а також право змінювати цільове призначення земельних ділянок. [6]


2. Поняття та підстави виникнення права користування чужою     земельною  ділянкою для с/г  потреб

У Цивільному кодексі України набув поширення і такий цивільно-правовий інститут, як право користування чужою землею для сільськогосподарського потреб (іншими словами – емфітевзис).

Адже, як зазначають вчені: «Він вигідний і зручний тим, що коли власник землі не бажає втрачати право власності на землю, але й сам не має можливості обробляти її, то в такому разі він може передати її в довгострокове користування іншим особам на підставі речового права». Часто до цього цивільно-правового інституту вдаються великі землевласники, які самі не спроможні обробляти свою землю і разом з тим не бажають позбавлятися права власності на неї. У таких випадках можна, звичайно, передати землю в оренду. Але оренда землі — це договір, який у будь-який час може розірвати одна зі сторін. Для користувачів необхідний більш надійний спосіб користування, який би меншою мірою залежав від свавілля землевласника. Таким інститутом і став емфітевзис — право користування землею для сільськогосподарських потреб.

Отже, емфітевзис — це довгострокове, відчужуване і таке, що успадковується, право використання чужої земельної ділянки для сільськогосподарських потреб. Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарського виробництва (користувач).

Норми глави 33 ЦК присвячені визначенню природи, поняття, змісту, підстав виникнення окремого речового права, яке у римському праві мало назву емфітевзис.

Єдиною підставою встановлення емфітевзису є договір

За договором про емфітевзис відповідно до його природи власник земельної ділянки продає чи іншим способом (оплатно чи безоплатно) передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Таким чином, об'єктом емфітевтичного права є право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення.

Договір про встановлення емфітевзису є консенсуальним, для виникнення емфітевтичного права не вимагається передача земельної ділянки. Але відповідно до загального правила ст. 125 ЗК забороняється приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості). [7]

Сторонами такого договору є, з однієї сторони, власник земельної ділянки та, з іншої, особа, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах емфітевзису (надалі — емфітевт, землекористувач).

Особою, яка наділена повноваженням щодо встановлення емфітевзису на належну їй ділянку, є будь-яка фізична чи юридична особа, в якої на праві власності перебуває земельна ділянка, придатна для сільськогосподарського використання. У законодавстві не встановлено заперечень щодо передання у емфітевтичне користування земель комунальної та державної власності. Стороною договору про емфітевзис не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди.

Підстави виникнення емфітевзису відрізняються від підстав набуття вже існуючого емфітевтичного права новим суб'єктом. Емфітевзис може бути відчуженим на підставі договору між попереднім та наступним землекористувачем. Оскільки емфітевзис є самостійним речовим правом, а не зобов'язанням, договір про його перенесення цього права користування на іншу особу не є цесією.

Емфітевт може відчужувати своє право як за життя, так І на випадок смерті, як оплатно, так і безоплатно, зокрема, емфітевтичне право може бути предметом

договору купівлі-продажу, дарування, міни,  в

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні