Поняття масової комунікації. Функції масових комунікацій

ін. ). Цей процес, який дістав влучну назву “макдо­наль­ди­зація”, разом з тим вносить в дискурс про глобалізацію й нове по­няття — “глобальна культура”. Воно виникає як критичний концепт наприкінці 80-х років і належить до цілого комплексу потоків і процесів, які перетинають національні кордони за останні двадцять років”.

Як бачимо, ідея глобальної культури й глобалізації світових сус­пільних просторів з очевидністю має негативний компонент, пов’­яза­ний як з макдональдизацією, стереотипізацією поведінки людей, що входять в глобальну систему, так і з масифікацією, тобто втя­гу­ванням людини в запрограмовану на певну поведінку масу лю­дей. Все це, звичайно, руйнує національні культурні цінності краї­ни, яка потрапляє в систему глобальної культури, і підпорядковує її інтересам панівної нації в глобальній системі. Так, створюваний у наш час глобальний інформаційний світ має явно виражену проаме­ри­канську або прозахідну орієнтацію, де пострадянські країни почу­вають себе за­леж­ними від правил гри у цьому глобальному світі.

Глобальний інформаційний світ (глобальна культура, світова куль­тура) тримається на розвиткові багатонаціональних ринків, кор­по­рацій, надскладних систем комунікацій, сучасних медіа-технологій. Ця організаційно-технологічна основа глобального світу, з одного боку, сприяє єднанню людей, народів, з другого боку, нівелює їхні етнічні, політичні, культурні особливості. Але цей процес глобалізації є незворотним. Країна, яка спеціально буде стримувати себе у входженні у цей глобальний світ, сама ж себе і загубить у ньому, оскільки примусово буде поглинута глобальною інформаційною системою. Вихід один: якомога швидше сягати ви­со­кого рівня розвитку інформаційних технологій і комунікацій­них систем, щоб на рівних увійти у глобальний світ. На думку академіка Миколи Амосова, глобалізація — це сучасний (і планетарний!) етап розвитку цивілізації, суть якого у зростанні міжнародних зв’язків, взаємозалежності країн, розповсюдженні нових технологій та єдиних стандартів життя. Процес іде у різних сферах і має плюси та мінуси

Плюси найчастіше помічають ті, які належать до благополучних у глобальній системі або захищають інтереси бла­го­получних. На мінуси вказують ті, хто, на жаль, не володіють світовою енергією, не контролюють світову промисловість, не воло­діють передовими інформаційними техноло­гіями.

Відсутність передових інформаційних технологій у країні стано­вить загрозу інформаційному простору країни. На думку О.  В.  Чек­мишева, “інформаційна загроза” може становити небезпеку для двох типів держав: для держав з тоталітарним устроєм і для країн, що перебувають на перехідному етапі. “Для будь-якої демокра­тич­ної держави можливість вільного поширення інформації є одним із фундаментальних прав. У такому суспільстві інформація… не може становити загрози, оскільки інформаційний простір демократичних держав має уже усталену систему інформаційного захисту, коли всі дотримуються законів держави, в чому й полягає суспільний демократизм” [Чекмишев, 37]. Тоталітарні ж держави всіляко унеможливлюють надходження повідомлень, як живуть люди за кордоном, як розв’язують проблеми і т. д. І будь-яка інформація ззовні для цих країн є загрозою для тоталітарної інформаційної системи.

Для країн, що розвиваються, характерним є інформаційний вплив іноземних мас-медіа.

Технологічний прогрес в інформаційній сфері безпосередньо по­в’­язаний з використанням технічних засобів для виробництва ін­фор­мації, хоч і не є визначальним, про що свідчить досвід Украї­ни: майже кожен має телевізор, радіоточку, в Україні велика кіль­кість видань, але не можна сказати, що Україна є багатою і що вона веде свою політику у глобальному світі. “Найприкріше те, що у світо­во­му інформаційному просторі голосу України