Поняття ноу-хау

а також міра відповідальності.

Подібні особливості захисту відповідають і комерційній таємниці.

Значна кількість перерахованих та існуючих проблем щодо відсутності законодавчого регулювання особливостей поводження з “ноу-хау“ в Україні, ставить цілком слушне питання: як зазначалось вище, “ноу-хау“ використовується з 1991 року, але підприємства, які безпосередньо використовують таку інформацію, чомусь не дуже переймаються відсутністю законодавчих норм стосовно його використання.

Пояснення може бути наступним: в умовах відсутності детального законодавчого регламентування особливостей поводження з “ноу-хау“ вітчизняні підприємства компенсують внутрішньою нормотворчістю та в угодах з контрагентами.

На теперішній час “ноу-хау“ враховується (реєструється) в межах конкретного підприємства, у зв’язку з чим підприємства виявляються не дуже зацікавленими в детальному регулюванні особливостей поводження з “ноу-хау“, що може привести до обмеження повноважень їх як власників “ноу-хау“. Наприклад, в комерційній діяльності підприємств існує практика, коли в якості “ноу-хау“ передається інформація щодо попиту на різні товари, умови укладання угод, загальні плани розвитку і тому подібна інформація, яка в ряді випадків взагалі носить статистичний вигляд.

Разом з тим, необхідно враховувати негативні наслідки відсутності вітчизняного законодавчого регулювання питань, пов’язаних з “ноу-хау“, що наводились на початку статті.

Першим кроком вирішенням даного питання може стати встановлення певних меж, що повинні надати змогу визначати “ноу-хау“ як інформаційний об’єкт.

При цьому до характерних ознак “ноу-хау“ доцільно віднести:

  • науково-технічну та економічну цінність;
  • можливість практичного застосування;
  • відсутність прямого захисту у вигляді промислового захисту;
  • повну або часткову конфіденційність.

В залежності від виду роботи, що виконується, і в результаті якої отримана інформація “ноу-хау“, її можна поділяти на такі підвиди: науково-дослідну; дослідно-конструкторську; розрахункову, що отримана внаслідок створення системи розрахунків; технологічну і виробничу; проектну; будівельну; монтажну; експлуатаційну тощо.

Крім того, з врахуванням світового досвіду, основними принципами захисту “ноу-хау“ в Україні мають стати такі:

  • “ноу-хау“ має економічну цінність і належить тому, хто його створив або придбав законним шляхом;
  • передача “ноу-хау“ здійснюється на договірній основі або іншим способом відповідно до національного законодавства;
  • “ноу-хау“ захищається від незаконного присвоєння і розголошення. При цьому власник “ноу-хау“ повинен вжити всіх заходів для збереження таємниці “ноу-хау“.

Окремо слід врахувати інтереси суб’єктів, що придбають “ноу-хау“. Наприклад, як правило “ноу-хау“ передається в формі технічної документації, в певних випадках в угоді доцільно передбачити додавання зразка виробу. Також угоди на передачу “ноу-хау“ можуть включати обов’язкову умову надавати допомогу на його впровадження.

Література

  1. Лист Міністерства освіти і науки від 30. 10. 2002 № 16-07/3483 «Щодо «ноу-хау» у статутному фонді товариства.
  2. Ломакина О. Б. Общие нормы и международная практика охраны объектов промышленной собственности. – М. , 2000
    – с. 71-72.
  3. Покровская В. В. Международные коммерческие операции и их регламентация. М. , 2000. – 205 с.
  4. Закон України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій“.
  5. Закон України “Про інформацію“.
  6. Закон України “Про державну статистику“.
  7. Цивільний кодекс України (16. 01. 2003).
  8. Князєв С. О. Комерційна таємниця в Україні: особливості організаційно-правового впровадження // Юридичний журнал. – № 6(48). – К. , 2006. – с. 93-96.
  9. Балакин
1 2 3 4 5 6 7 8 9