Поняття про особистість та її структура
Це і є початок формування особистості - перехід від індивіда до
власне особистості.
З подальшим розвитком система саморегуляції зміцнюється, і людина стає господарем своїх сил.
Трапляються люди, які думають: «Я все можу», «Я багато можу», «Я нічого не можу», «Я дещо можу». Уявлення про власне «Я» визначає рівень домагань, відповідну міру активності особистості, міру розвитку здібностей (здебільшого прогностичну).
Ось чому в гіпнозі, навіюючи ті чи інші можливості «Я», ми спостерігаємо реальні, хоч і тимчасові, зміни здатності здійснювати ті чи інші види діяльності.
Навіть більше, навіюючи чоловікові чи жінці протилежну їм стать, спостерігають відповідні корінні зміни поведінки. Здатність до самоуправління змінюється з віком і в зв'язку з патологічними змінами особистості.
Найвищий рівень самоуправління досягається у зрілому віці, коли знання вже апробовані життям, а сама особистість досягла піку всіх сил і здібностей, пройшовши всі випробування.
Але треба зазначити, що дехто вміє володіти собою і не робити необачних висловлювань чи вчинків у 30-річному віці, тоді як інші, вже вийшовши на пенсію, не управляють ні своїми вчинками, ні своїми емоціями. Отже, все у світі є відносним.
Особистість, як самоуправна система, здійснює:
1) виклик, затримку процесів (дій, вчинків);
2) переключення психічної діяльності;
3) її прискорення чи сповільнення;
4) підсилення чи послаблення активності;
5) узгодження спонукань;
6) контроль за діяльністю через зіставлення наміченої програми зі здійснюваними діями;
7) координацію дій.
Для вирішення цих завдань формуються такі основні механізми «Я»:
• контролю;
• узгодження;
• санкціонування;
• підсилення.
„Я”, входячи до структури особистості, має і власну структуру, що містить:
1) Уявлення про те, який «я» є і яке «я» повинно бути в ідеалі.
2) Сумління, або совість, яка у моральної людини має тенденцію наближення реальної поведінки до ідеальної. Так, якщо реальна поведінка помітно відрізняється від ідеальної, особа відчуває докори сумління, що сприяє закріпленню позитивної поведінки
Самоуправління особистості має два види:
1) Оперативне, або повсякденне;
2) Перспективне, що визначається далекими цілями.
Наприклад, агент якоїсь розвідки буде дуже обережно поводитися, влізати в довіру, щоб у перспективі отримати необхідну інформацію. Або, коли хтось накинув оком на вигідну посаду, то, звісна річ, буде приховувати негативні риси свого характеру наскільки може.
Саморегуляцію як прояв волі розрізняють за типами.
Перший визначається як морально-вольовий.
Другий - аморально-вольовий.
Третій - абулічний, або слабкий.
Четвертий - імпульсивний.
Існують, звісно, і проміжні типи.
Перші два типи характеризуються високорозвиненою саморегуляцією, але відрізняються між собою моральними якостями.
Решта - зі слабкою саморегуляцією і нестійкою мораллю.
Морально-вольовий тип саморегуляції - позитивний тип, здатний на пориви та значні звершення. Така людина - господар своїх слів, вона здатна домогтися соціальне і особистісно значимих цілей попри будь-які труднощі, її здібності використовуються на повну силу і завдяки цьому розвиваються. Це - цільна особистість у повному розумінні слова.
Аморально-вольовий тип - це індивідуаліст, який завжди і скрізь переслідує егоїстичні цілі. Він є цілісним у своїй аморальності, розумним