Поняття про особистість та її структура

людського оточення, а в окремих випадках навіть протистоїть їхнім діям.

Це і є початок формування особистості - перехід від індивіда до

власне особистості.

З подальшим розвитком система саморегуляції зміцнюється, і людина стає господарем своїх сил.

Трапляються люди, які думають: «Я все можу», «Я багато можу», «Я нічого не можу», «Я дещо можу». Уявлення про власне «Я» визначає рівень домагань, відповідну міру активності особистості, міру розвитку здібностей (здебільшого прогностичну).

Ось чому в гіпнозі, навіюючи ті чи інші можливості «Я», ми спо­стерігаємо реальні, хоч і тимчасові, зміни здатності здійснювати ті чи інші види діяльності.

Навіть більше, навіюючи чоловікові чи жінці протилежну їм стать, спостерігають відповідні корінні зміни поведінки. Здатність до самоуправління змінюється з віком і в зв'язку з пато­логічними змінами особистості.

Найвищий рівень самоуправління досягається у зрілому віці, коли знання вже апробовані життям, а сама особистість досягла піку всіх сил і здібностей, пройшовши всі випробування.

Але треба зазначити, що дехто вміє володіти собою і не робити необачних висловлювань чи вчинків у 30-річному віці, тоді як інші, вже вийшовши на пенсію, не управляють ні своїми вчинками, ні свої­ми емоціями. Отже, все у світі є відносним.

Особистість, як самоуправна система, здійснює:

1)  виклик, затримку процесів (дій, вчинків);

2)  переключення психічної діяльності;

3)  її прискорення чи сповільнення;

4)  підсилення чи послаблення активності;

5)  узгодження спонукань;

6)  контроль за діяльністю через зіставлення наміченої програми зі здійснюваними діями;

7)  координацію дій.

Для вирішення цих завдань формуються такі основні механізми «Я»:

•  контролю;

•  узгодження;

•  санкціонування;

•  підсилення.

„Я”, входячи до структури особистості, має і власну структуру, що містить:

1)   Уявлення про те, який «я» є і яке «я» повинно бути в ідеалі.

2)  Сумління, або совість, яка у моральної людини має тенденцію наближення реальної поведінки до ідеальної. Так, якщо ре­альна поведінка помітно відрізняється від ідеальної, особа відчуває докори сумління, що сприяє закріпленню позитивної поведінки

Самоуправління особистості має два види:

1)  Оперативне, або повсякденне;

2)  Перспективне, що визначається далекими цілями.

Наприклад, агент якоїсь розвідки буде дуже обережно поводити­ся, влізати в довіру, щоб у перспективі отримати необхідну інформа­цію. Або, коли хтось накинув оком на вигідну посаду, то, звісна річ, буде приховувати негативні риси свого характеру наскільки може.

Саморегуляцію як прояв волі розрізняють за типами.

Перший визначається як морально-вольовий.

Другий - аморально-вольовий.

Третій - абулічний, або слабкий.

Четвертий - імпульсивний.

Існують, звісно, і проміжні типи.

Перші два типи характеризуються високорозвиненою саморегу­ляцією, але відрізняються між собою моральними якостями.

Решта - зі слабкою саморегуляцією і нестійкою мораллю.

Морально-вольовий тип саморегуляції - позитивний тип, здатний на пориви та значні звершення. Така людина - господар своїх слів, вона здатна домогтися соціальне і особистісно значимих цілей по­при будь-які труднощі, її здібності використовуються на повну силу і завдяки цьому розвиваються. Це - цільна особистість у повному розумінні слова.

Аморально-вольовий тип - це індивідуаліст, який завжди і скрізь переслідує егоїстичні цілі. Він є цілісним у своїй аморальності, ро­зумним

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні