Поняття справедливості

— так звучали ці заклики, і означали вони, що громадяни не збираються бути пасивними спостерігачами при укладанні внутрішньокорпоративних корупційних угод кучмістської олігархії.

Але, поспостерігавши за діями деяких «нових-старих» чиновників, розумієш, що самі-то вони не дуже вірили у проголошувані принципи. Для них це було всього лише передвиборною технологією, їх не влаштовувала реалізована при Кучмі «корпоративна угода», учасниками якої вони не були, і завдання, яке перед ними стояло в ході президентських виборів, — переписати цю угоду під себе. Але джин, якого вони випустили з пляшки, — народне невдоволення, здатен змінити самі принципи формування суспільних угод у країні.

Учасникам коаліційної угоди в парламенті сьогодні слід пам'ятати головне — вони не є власниками пакетів із визначеною кількістю голосів, вони просто представляють справжнього власника — народ, і в їхніх інтересах побудувати домовленість між собою так, аби справжній власник корпорації під назвою «Україна» повірив, що його справедливі інтереси враховано, а його представники на переговорах - чесні як перед власником, так і між собою.

В укладенні та виконанні цієї нової суспільної угоди, «горизонтального контракту», зовнішнім відображенням якого є коаліційна угода, стає необхідною участь арбітра. І тут виникає нове розуміння ролі президента.

Учасники угоди з усією очевидністю повинні прийти до висновку, що при однакових можливостях, з тим рівнем довіри, який між ними панує, без участі «третейського судді» реалізувати угоду, дотримуючись стосовно кожного з учасників принципу справедливості, не вдасться, і участь незаангажованої сторони у цьому процесі незамінна.

Президент повинен сьогодні забути про свою партійну належність. Позаяк інтереси країни вищі за інтереси якоїсь однієї політичної партії, він має бути над корпоративними інтересами учасників коаліції. І добре було б, щоб усі учасники політичного процесу усвідомили: інше ім'я справедливості сьогодні — компроміс.

Найбільш правильний засіб до встановлення комутативної справедливості - добра воля сторін. Той самий засіб якнайкраще служить І усуненню будь-якої несправедливості

Помітимо, що від суб'єкта, що заподіює несправедливість, відповідно до вчення Церкви, очікується не лише внутрішнє каяття, але й зовнішнє виправлення цього зла чи адекватна компенсація заподіяного збитку (т. зв. компенсаторна справедливість). Відповідно до золотого правила, "все, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм, - це ж бо закон і пророки".

Відплату не слід розуміти тільки в позитивному сенсі як винагороду за праведні вчинки, але і як покарання за несправедливі. Цей принцип покладено у систему права, в якій, як у дзеркалі, відображаються сучасні аспекти законної справедливості. Однак при цьому не слід забувати, що дійсно справедливим може бути тільки Господь, алейне світ. Драматично помилялися друзі праведного Йова, гадаючи, що він обов'язково в чомусь згрішив і тому законно дістав своє покарання. Подібним чином помилялися й апостоли, коли допитувалися про те, хто ж винен у хворобі народженого сліпим, коли його зцілював Ісус.

У сучасній соціальній психології такий дефект суспільної свідомості зветься "феноменом справедливого світу". Відповідно до його порочної логіки, "винними" стають жертви насильства, переслідувань, геноциду. Наприклад, нерідко можна почути навіть від не схильних до антисемітизму людей, про те, що, мовляв, євреї, які потрапили до таборів знищення, самі винні в тому, що відбулося з ними. І далі, зазвичай, можна почути цікаві, але загалом неправомірні й жорстокі міркування про прояв "справедливості" в "остаточному вирішенні єврейського питання".

Цей світ дійсно, і

1 2 3 4 5 6