Поняття стилю української літературної мови

стилю, його різновидів, особливостей — надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови — спілкування, повідомлення і діяння, впливу.

Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови — усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна розмовному стилю, а іншим — переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними.

Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших — переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками». Але спільним для них є те, що вони — різновиди однієї мови, представляють усе багатство ЇЇ виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства — забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди — підстилі — для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін

2. Розмовний стиль.

Сфера використання — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше — нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге — обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються його мета і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов'язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер.

Ділова ж розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Основні ознаки:

—   безпосередня участь у спілкуванні;

—   усна форма спілкування;

—   неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);

—   невимушеність спілкування;

—   непідготовленість до спілкування (неформальне);

—   використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

—   використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка);

—   емоційні реакції;

— потенційна, можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Основні мовні засоби:

—   емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін. );

— суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);

—   прості, переважно короткі речення

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні