Поняття стилю української літературної мови
Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови — спілкування, повідомлення і діяння, впливу.
Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.
Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови — усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна розмовному стилю, а іншим — переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними.
Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших — переважно монолог.
Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками». Але спільним для них є те, що вони — різновиди однієї мови, представляють усе багатство ЇЇ виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства — забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.
У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди — підстилі — для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.
Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін
2. Розмовний стиль.
Сфера використання — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.
Основне призначення — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.
Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше — нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге — обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.
Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються його мета і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.
У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов'язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер.
Ділова ж розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.
Основні ознаки:
— безпосередня участь у спілкуванні;
— усна форма спілкування;
— неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);
— невимушеність спілкування;
— непідготовленість до спілкування (неформальне);
— використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);
— використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка);
— емоційні реакції;
— потенційна, можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.
Основні мовні засоби:
— емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін. );
— суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);
— прості, переважно короткі речення