Поранення і ушкодження черепа і головного мозку
Внаслідок проникнення крові, що виливається, під м’які тканини черепа утворюються синці — навколо очей («симптом окулярів»), у підскроневій ямці, за вухом і соскоподібним відростком. Синці навколо очей можуть виникати і при прямому ударі, але тоді вони утворюються дуже швидко, тоді як при переломі основи черепа — лише за кілька годин.
При переломі основи черепа можуть виникати паралічі і парези черепно-мозкових нервів. Найчастіше ушкоджуються (або стискаються) лицьовий, слуховий, нюховий і окоруховий нерви. Рідше ушкоджуються зоровий та блукаючий нерви. З’являються й оболонкові симптоми (Керніга — Брудзинського). При поперековому проколі виявляють забарвлений кров’ю ліквор. В результаті витікання цереброспінальної рідини через розрив твердої мозкової оболонки і тріщину кістки, а також внаслідок зменшення секреції судинного сплетення шлуночків і зменшення кров’яного тиску може виникати так званий гіпотензивний синдром, який характеризується сильним головним болем, що посилюється при підведенні голови, виразними обо- лонковими симптомами і низьким лікворним тиском (при спінальній пункції ліквор витікає дуже рідкими краплями або взагалі не витікає).
При переломах основи черепа зрідка може зустрічатися так звана травматична пневмоцефалія, що утворюється в результаті нагнітання повітря у порожнину черепа через отвори, що утворилися в гратчастій пластинці або у стінці лобової пазухи. У результаті нагнітання повітря підвищується внутрішньочерепний тиск і може стискуватися речовина мозку. Це ускладнення розпізнається на підставі скарг хворого на відчуття переливання, булькотіння і шуму плескоту в голові. Під час рентгенографії визначають тінь від повітряного пухиря в ділянці лобової частки.
Потерпілих слід дуже обережно транспортувати до лікувальних закладів; їх можна затримати на першому етапі тільки у разі нетранспортабельності. При надходженні до будь-якого медичного закладу основну увагу приділяють усуненню розладів дихання і серцево-судинної системи. З цією метою застосовують кисневі інгаляції, підшкірні ін’єкції лобеліну, камфори, кофеїну, кордіазолу, дигалену тощо. У випадку високого кров’яного тиску або кровотечі рекомендовано препарати, що знижують кров’яний тиск, якщо наявне дуже значне збудження — тіопентал або гексенал внутрішньом’язово (5-10 мл 10%-го розчину), при підвищенні внутрішньочерепного тиску — осмотерапія за наведеною вище схемою або розвантажувальні поперекові проколи. При гіпотензивному синдромі осмотерапія і поперекові проколи протипоказані, замість них слід призначати рясне пиття, підшкірне і внутрішньовенне введення фізіологічного розчину або розчину глюкози. Для запобігання розвитку інфекційних ускладнень призначають антибіотики. Питання про оперативне втручання розглядається спеціаліста- ми-нейрохірургами.
Евакуацію потерпілих проводять тільки після ліквідації гострих явищ, причому евакуювати повітряним шляхом можна лише на невеликих висотах. При транспортуванні вертольотом голову потерпілого слід покласти на подушку, тому що постійна дрібна вібрація може несприятливо вплинути на речовину головного мозку
Список літератури
1. Антонов В. П. Уроки Чернобыля: радиация, жизнь, здоровье. — К. ,1987.
2. Беркутов А. Н. Военно-полевая хирургия. — Л. , 1973. — 567 с.
3. Болт Б. Землетрясения. — М. : Мир, 1981.
4. Большая Энциклопедия Кирилла и Мефодия (СЭ). — 1997.
5. Борчук Н. И. Медицина экстремальных