Поранення і ушкодження черепа і головного мозку

симптомів, характерних для цього виду ушкодження. У разі таких переломів може спостерігатися кро­вотеча і витікання цереброспінальної рідини з вуха, носа або рота. Дуже рідко відбувається навіть витікання зруйнованої речовини мозку (мозкового детриту).

Внаслідок проникнення крові, що виливається, під м’які тка­нини черепа утворюються синці — навколо очей («симптом окулярів»), у підскроневій ямці, за вухом і соскоподібним відро­стком. Синці навколо очей можуть виникати і при прямому ударі, але тоді вони утворюються дуже швидко, тоді як при переломі основи черепа — лише за кілька годин.

При переломі основи черепа можуть виникати паралічі і па­рези черепно-мозкових нервів. Найчастіше ушкоджуються (або стискаються) лицьовий, слуховий, нюховий і окоруховий нер­ви. Рідше ушкоджуються зоровий та блукаючий нерви. З’яв­ляються й оболонкові симптоми (Керніга — Брудзинського). При поперековому проколі виявляють забарвлений кров’ю ліквор. В результаті витікання цереброспінальної рідини через розрив твердої мозкової оболонки і тріщину кістки, а також внаслідок зменшення секреції судинного сплетення шлуночків і зменшення кров’яного тиску може виникати так званий гіпо­тензивний синдром, який характеризується сильним головним болем, що посилюється при підведенні голови, виразними обо- лонковими симптомами і низьким лікворним тиском (при спінальній пункції ліквор витікає дуже рідкими краплями або взагалі не витікає).

При переломах основи черепа зрідка може зустрічатися так звана травматична пневмоцефалія, що утворюється в резуль­таті нагнітання повітря у порожнину черепа через отвори, що утворилися в гратчастій пластинці або у стінці лобової пазу­хи. У результаті нагнітання повітря підвищується внутрішньо­черепний тиск і може стискуватися речовина мозку. Це уск­ладнення розпізнається на підставі скарг хворого на відчуття переливання, булькотіння і шуму плескоту в голові. Під час рентгенографії визначають тінь від повітряного пухиря в ділян­ці лобової частки.

Потерпілих слід дуже обережно транспортувати до лікуваль­них закладів; їх можна затримати на першому етапі тільки у разі нетранспортабельності. При надходженні до будь-якого медичного закладу основну увагу приділяють усуненню роз­ладів дихання і серцево-судинної системи. З цією метою засто­совують кисневі інгаляції, підшкірні ін’єкції лобеліну, камфо­ри, кофеїну, кордіазолу, дигалену тощо. У випадку високого кров’яного тиску або кровотечі рекомендовано препарати, що знижують кров’яний тиск, якщо наявне дуже значне збуджен­ня — тіопентал або гексенал внутрішньом’язово (5-10 мл 10%-го розчину), при підвищенні внутрішньочерепного тиску — осмо­терапія за наведеною вище схемою або розвантажувальні по­перекові проколи. При гіпотензивному синдромі осмотера­пія і поперекові проколи протипоказані, замість них слід при­значати рясне пиття, підшкірне і внутрішньовенне введення фізіологічного розчину або розчину глюкози. Для запобігання розвитку інфекційних ускладнень призначають антибіотики. Питання про оперативне втручання розглядається спеціаліста- ми-нейрохірургами.

Евакуацію потерпілих проводять тільки після ліквідації го­стрих явищ, причому евакуювати повітряним шляхом можна лише на невеликих висотах. При транспортуванні вертольотом голову потерпілого слід покласти на подушку, тому що постій­на дрібна вібрація може несприятливо вплинути на речовину головного мозку

Список літератури

1. Антонов В. П. Уроки Чернобыля: радиация, жизнь, здоровье. — К. ,1987.

2. Беркутов А. Н. Военно-полевая хирургия. — Л. , 1973. — 567 с.

3. Болт Б. Землетрясения. — М. : Мир, 1981.

4. Большая Энциклопедия Кирилла и Мефодия (СЭ). — 1997.

5. Борчук Н. И. Медицина экстремальных

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14