Порівняльний аналіз англійської та української фразеології на прикладі фразеологізмів з прикметниками “добрий ” та”злий”

загального визнання. Деякі мовознавці справедливо вважають, що визначення фразеологічної одиниці таке ж складне, як і визначення слова. Ця складність полягає насамперед у тому, що і для слова і для фразеологізму важко встановити спільні риси, які можна було б віднести до кожного з них без винятку.

Для визначення змісту фразеологічної одиниці необхідно встановити її найхарактерніші диференційні ознаки, які були б властиві тільки фразеологізмам. Відсутність хоча б однієї із них може кваліфікуватися по-різному: така одиниця перебуває ще у стадії фразеологізації і не повністю набула якісних її характеристик, тобто може розглядатися як потенційний фразеологізм.

Наявність диференційних ознак у фразеологічної одиниці безперечно, не виключає наявності в ній, як і в інших мовних одиницях, другорядних, недиференційних ознак, які окремими мовознавцями називаються факультативними.

Він назвав такі сполуки нерозкладними і відносив до них такі словосполучення, які складаються з двох або кількох слів, становлять собою одне граматичне ціле, але виступають у такій формі, що виключає можливість визнати їх взаємну залежність і не дає також можливості визнати яке-небудь з них самостійним членом речення [1; 9].

Особливе місце у вітчизняному мовознавстві займає семантична класифікація В. В. Виноградова. Опрацьована на ґрунті синтаксичних ідей О. О. Шахматова з урахуванням результатів наукових досліджень швейцарського стиліста Ш. Баллі, ця класифікація по суті започаткувала основи фразеології як лінгвістичної дисципліни. Термін «фразеологічна одиниця», уведений саме В. В. Виноградовим, мав використовуватися на позначення тих сполук, які не утворюються в процесі мовлення, а відтворюються за традицією. Отже, відтворюваність, на думку В. В. Виноградова, є основною ознакою фразеологізму. Б

О. Ларін під фразеологічними одиницями розумів такі стійкі словосполуки, які характеризуються втратою первісних реалій і появою нового метафоричного значення. "Фразеологічна одиниця, — зазначає О. М. Бабкін, — це така одиниця мови, якій властива цільність, що виникає в результаті послаблення лексичного значення у слів її компонентів [1; 9]. С. Г. Гаврін підкреслює: "Фразеологічна одиниця, це відтворювана загальновживана мовна одиниця, цілісна за своїм значенням і складена з двох і більше повнозначних слів" [1; 9]. У пізніших своїх роботах, характеризуючи фразеологічну одиницю трьома основними ознаками: стійкістю, відтворюваністю, вживаністю, С. Г. Гаврін подає таке її визначення: фразеологічна одиниця (або фразеологізм) — це відтворюване, стійке сполучення слів, вживане у загальнонародній або обмеженій сфері" [8; 20]. "Фразеологічна одиниця, — на думку М. М. Шанського, — це відтворювана в готовому вигляді одиниця мови із двох і більше наголошуваних компонентів слівного характеру, фіксована (тобто постійна) за своїм значенням, складом і структурою" [8; 20]. Ці одиниці мови мають певний, тільки для них властивий набір диференційних ознак: 1) це готові утворення, які не створюються в процесі мовлення, а вилучаються із пам'яті як готові формули; 2) це такі одиниці, для яких, як для окремих слів, характерна постійність у складі, структурі і семантиці; 3) в акцентологічному відношенні — це звукові комплекси, складові компоненти яких мають два або більше основних наголосів; 4) це, нарешті, членовані утворення, компоненти яких усвідомлюються мовцями як слова. Таке визначення фразеологічної одиниці знайшло визнання лінгвістів.

Предметом вивчення фразеології, на думку Л. Г. Скрипник, є "стійкі сполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілість і відтворюються у процесі мовлення як готові словесні формули" [8; ЗО]. Поділяючи повністю думку Б. О. Ларіна про те, що в основі кожної

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні