Постмодерні риси художнього світу Й. Бродського

був засуджений до п'ятирічного заслання у село Норинське Архангельської області з обов'язковою умовою фізичної праці. Життя на засланні, вдалині від рідного міста, друзів, культурного середовища підсилило притаманне йому почуття власної «відчуженості» (хоча, слід зазначити, згодом Й. Бродський із вдячністю згадував проведений там час). Восени 1965 р. Верховний Суд, не скасувавши вироку, скоротив термін покарання до фактичного його відбуття на той момент. Таке рішення було продиктоване міжнародним скандалом, що виник навколо справи поета. Між іншим, у достроковому звільненні Вродського суттєву роль відіграло особисте втручання відомого французького письменника Ж. П. Сартра (зважаючи на його «ліві» погляди і великий авторитет на Заході, радянські ідеологи взяли до уваги його думку).

Після повернення до Ленінграда поет знову спробував активно долучитися до літературного життя. Однак за умов посилення політичного тиску у країні йому не доводилося розраховувати на можливість займатися професійною літературною творчістю. 1972 р. Й. Бродський був змушений емігрувати до США. Залишаючи батьківщину і, як з'ясувалося згодом, залишаючи її назавжди, він написав листа тодішньому голові Уряду СРСР Л. Брежнєву, в якому, зокрема, просив надати йому можливість для існування у вітчизняному літературному процесі хоча б як перекладачу. «Я належу російській культурі, - запевняв поет, - я усвідомлюю себе її частиною, складовою, і жодна зміна місця на кінцевий результат вплинути не може».

До США Бродський прибув вже визнаним поетом. Певно ж, еміграція вивела на новий виток його почуття глибокої самотності і відчуження від світу. Втім, саме вона відкрила гідні можливості для його повноцінної творчої реалізації. Тут, в Америці, Бродський підготував і оприлюднив низку поетичних збірок, до яких включив і раніше написані вірші: «Вірші й поеми» (1965), «Зупинка у пустелі» (1970), «Кінець прекрасної епохи» (1977), «Частина мови» (1977), «Римські елегії» (1982), «Нові станси до Августи» (1983), «Уранія» (1987). Крім поезій, митець писав літературно-критичні статті, есе, нариси; спробував він себе і в царині драматургії («Мармур», 1984). Швидко отримавши місце «поета при університеті», Бродський майже чверть століття викладав літературу

Відомий літературний критик і есеїст О. Геніс так характеризує Бродського-лектора:

«Коли Бродського, що виступав перед співвітчизниками, не без співчуття запитали, як він ставиться до викладання, він відповів: "З ентузіазмом, бо цей вид діяльності дає змогу вести бесіду виключно про те, що мені цікаво". . . За правилами гри, принаймні як їх розумів Бродський, аудиторія слідкує за лектором, який веде самотній діалог а голим віршем, вільним від філологічного коментарю та історичного контексту. Все, що треба знати студентові, міститься у самому творі. Викладач же витягує з нього ланцюжок значень, немов кроликів із капелюха. . . Хоча студентами Бродського були здебільшого поети-по-чатківці, він. . . навчав не писати, а читати».

1987 р. Й. Бродський був нагороджений Нобелівською премією, а 1992 р. став п'ятим поетом-лауреатом Бібліотеки Конгресу США.

В останні роки життя поета різко загострилася його давня хвороба серця. «Тепер кожний день - подарунок або чудо», -говорив Й. Бродський незадовго до смерті. Він помер від інфаркту 28 січня 1996 р.  

Визначаючи сьогодні місце Й. Бродського на карті літературного процесу, дослідники говорять про те, що його творчість підвела підсумок під розвитком російської лірики

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні