Постмодерні риси художнього світу Й. Бродського

XX ст.

Й. Бродський розпочинав писати за часів «відлиги», коли поезія стала дихати вільніше і значно посилила свої позиції у культурному житті. То був час, коли молоді поети-«шістдесятники» збирали на свої публічні виступи величезні аудиторії слухачів, коли сходила зоря так званої бардівської (або авторської) пісні. Вступивши до літературного життя майже одночасно з Є. Євтушенком, А. Вознесенським, М. Рубцовим, Бродський відразу заявив про себе як поет, котрий виходив за межі лірики 60-х років. Його твори відзначалися філософською глибиною, спрямованістю на екзистенційні питання буття, настановою на творчий розвитої традицій російської лірики XIX ст. «Срібної доби». Спадкоємний зв'язок цими традиціями мав для Бродської значення не лише естетичне, а й етичне Адже за умов політики методичного зні щення спадщини «Срібної доби», що проводила радянська влада від часів свої встановлення, головним завданням було, як вважав поет, не допустити, аби пере рвалася культурна традиція. У підтримі вогню, запаленого великими попередниками на початку XX ст. - А. Ахматової М. Цвєтаєвою, О. Мандельштамом ті іншими, він вбачав свій мистецький обов'язок перед вітчизняною культурою.

Значною мірою на формування такої позиції митця вплинуло його спілкування з А. Ахматовою, яка на межі 50-60-х років відігравала роль духовного наставника для багатьох молодих ленінградських поетів

Бродський згадував: «. . . якимось незбагненним чином навколо неї завжди утворювалося певне поле, до якого погань доступитися не могла. І приналежність до цього поля, до цього кола на багато років вперед визначила характер, поведінку, ставлення до життя багатьох - майже усіх, хто до нього входив. На всіх нас, немов душевна засмага, сказати б, лежить відблиск цього серця, цього розуму, цієї моральної сили і цієї незвичайної щедрості, що вона їх випромінювала. Ми не за похвалою до неї йшли, не за літературним визнанням чи там за підтримкою наших опусів. . . Ми йшли до неї, оскільки вона зрушувала наші душі. . . »

Через багато років після смерті поетеси Бродський написав вірш «На 100-річчя Анни Ахматової», в якому у художньо досконалій формі висловив почуття благоговійної любові, людської вдячності та мистецького схиляння перед її «великою душею».

Увага Й. Бродського до культурної спадщини була тісно пов'язана з його розумінням мистецтва як єдиної ніші, що у ній людина може врятуватися від хаосу Всесвіту та руйнівних сил історії, як єдиної сфери, котра плекає приватне, неповторно-індивідуальне життя, захищаючи його від ідеологічного уярмлення.

Орієнтація на традицію - і не лише вітчизняну, а й на західну - реалізувалася у поезії Бродського через створення картини світу, просякнутого культурою з її минулими епохами та сучасним багатоголоссям, з її школою естетики й етики для кожної особистості, з її багатством накопичених скарбів і невичерпністю художнього експерименту, з «вічними сюжетами», якими живляться шедеври різних мистецтв, і вічними духовними проблемами, навколо яких упродовж століть обертається художня й філософська думка геніїв. Усе це входить до лірики Бродського на правах тем, сюжетів, образів, мотивів, але передусім - на правах багатошарових асоціацій, які для своєї роз-шифровки потребують від читача певної ерудиції та інтелектуальних зусиль. «Чарівний хор» культури, що його у всьому розмаїтті й синхронному звучанні різних голосів відтворює лірика Бродського, позначений відблиском постмодерної доби.

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні