Постмодерні риси художнього світу Й. Бродського

тематичного ладу поетичного тексту. Його поезії - це поезії «про все відразу». Відповідним є і їхній стиль, спрямований на передачу усього багатства поетичної мови - від найвишуканіших метафор та багатовектор-них асоціацій до грубих прозаїзмів повсякденного мовлення та жаргонної лексики.

Характерною рисою поетики Бродського є також використання великих синтаксичних періодів. Мінімальною одиницею структури його поетичного тексту, як справедливо зазначають П. Вайль і О. Геніс, «зазвичай є навіть не строфа, а весь вірш». Тому, вважають вони, Бродського «важко цитувати - тобто вихопити один-другий рядок. Все у нього живе у зчепленні, у хитросплетіннях примхливих переносів, у несподіваних контрастах смислу і метра».

Найважливіша роль в естетиці Й. Бродського відведена феномену мови. Саме мова, за його словами, є таємничою музою поета, тією головною силою, що приводить у рух складну механіку творчого процесу. Попри загальноприйняту думку, мова, проголошує Бродський, не є інструментом самовираження поета - навпаки, поет є засобом продовження її існування. Таке уявлення про поета як про невільника суворого «диктату мови» має своїм підґрунтям вже згадуване постмодерністське «текстове» сприймання світу. Втім, Бродський надає мові статус вищої цінності загальнокультурного буття, витлумачуючи її і як духовну матерію, що забезпечує безперервність культурної традиції, і як першооснову Всесвіту, що сягає до біблійного Слова, яке було на початку всього сущого.  

Творчість Й

Бродського позначена складним поєднанням традицій класики, здобутків модерністської поезії «Срібної доби» та постмодерністських тенденцій. Її визначальною рисою є орієнтація на культурну традицію, що пов'язане з властивим поетові розумінням мистецтва як сфери, котра плекає найважливішу цінність приватного життя - індивідуальність. У царині культури, за Бродським, аналогічною за значущістю цінністю є мова.

Його поезія відбиває стан постмодерної свідомості, котрій притаманне сприйняття світу як хаотичної сукупності фрагментів текстів, що представляють різні галузі людських знань.

Інтелектуально-філософська лірика Й. Бродського характеризується наявністю пласта складних асоціацій, які відсилають читача до простору культури, «каталогів», що розшаровують на розрізнені ракурси предмет зображення; настановою на іронічне зниження та прозаїзацію піднесених тем; оперуванням великими синтаксичними періодами тощо.  

СТОРІНКАМИ ТВОРІВ МИТЦЯ

Відчуваючи органічний зв'язок із західною традицією, Й. Бродський у своїх поезіях часто звертався до її витоків - античної та християнської культур. Під його пером давні сюжети набували найширшого, воістину універсального розмаху: вони поєднували у собі давнину та сучасність, внутрішній світ особистості та доленосні історичні події, психологічні тонкощі людських взаємин і численні «дрібниці» Всесвіту. Це, як вже зазначалося, були вірші «про все відразу».

Такою, зокрема, є поезія «Дідона та Еней». Вона написана за популярним у світовому мистецтві античним сюжетом, що переповідає про кохання Енея, якому судилося стати предком засновників Рима, та Дідони, володарки Карфагена, який розташовувався на Середземноморському узбережжі Африки. Як відомо, боги наказали Енеєві покинути Дідону і пливти до Італії; Дідона ж, згідно з однією з міфологічних версій, не витримала розлуки й вчинила самогубство, зійшовши на багаття.

У вірші Бродського ситуація прощання коханих розшаровується на два паралельних напрямки: зображення катастрофи любовних взаємин і катастрофи царства Карфагена. У паралельній розробці цих напрямків стрімко зростає драматична напруженість. Помітні розбіжності у почуттях героїв (для

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні