Постмодерні риси художнього світу Й. Бродського

зливаються у піднесено-зворушливо-му образі «дитини із сяйвом навкруг пухнастого тім'я», яку обережно, немов світильник, несе у своїй свідомості Симеон, рухаючись стежиною смерті.

Зустріч старого Симеона з маленьким Христом - це по суті також зустріч Кінця і Початку - кінця життя святого, якому було напророчено перед смертю побачити Сина Господнього, і початку сходження Сина Господнього у земний світ. У площині культури їхня зустріч символізує перехід від кінця старої, дохристиянської епохи до епохи християнської, від початку якої веде своє літочислення значна частина людства. Утім, основна увага у творі звернена не на маленького Христа, котрий поки що невідомий людству, а на Симеона - тобто на старий світ, якому на фінальній межі відкривається світло Божественної істини.

Важливу роль у творі відіграє гра світла й тіні. На символічному рівні вона співвідноситься з протиставленням життя та смерті, безсмертя та небуття. Божественної істини та неосвітленого цією істиною світу, великою місією Христа і мук, яких він мав зазнати на землі.

У контексті постмодерністської доби цей вірш набуває символічного значення. Адже його можна розглядати як свідчення пронизливого бажання сучасної людини здобути світло нової істини, як свідчення мудрого розуміння того, що стан кризи є насправді переходом від кінця однієї епохи до початку іншої, коли людству відкриваються нові духовні обрії.