Потенціал інтелектуальної власності

з інтелектуальним потенціалом.

Аналіз категорії "інтелектуальний капітал" та виокремлення його складників виконано у дослідженнях здебільшого зарубіжних вчених та практиків, зокрема, Л. Едвінсона, М. Мелоуна, Т. Стюарта, Е. Брукінга, Д. Клей-на, Л. Прусака, П. Салівана, Д. Тіса та ін. Серед українських економістів, які досліджували проблематику інтелектуального капіталу, слід назвати В. Бази-левича, Г. Башнянина, О. Бутніка-Сіверського, Ю. Канигіна, О. Кендюхова, Б. Малицького, Ж. Поплавську, А. Чухна, Я

Ширмера та ін. Однак, для з'ясування змісту інтелектуального капіталу необхідно розглянути концептуальні його відмінності з іншими соціально-економічними категоріями, зокрема, інтелектуальним потенціалом.

Аналіз економічної літератури останнього десятиріччя XX - початку XXI ст. показує, що сучасні тенденції соціально-економічного розвитку окреслюють дві теоретичні концепції - теорія постіндустріального суспільства та теорія інформаційного суспільства. При цьому одні автори ототожнюють ці напрями досліджень соціально-економічних явищ та процесів, а інші доводять те, що інформаційне суспільство є вищою стадією розвитку світової цивілізації і є наслідком розвитку постіндустріального суспільства [3].

Так чи інакше, головним і визначальним ресурсом як однієї, так й іншої концепції є знання та людський інтелект. Адже у сучасній економіці, на динамічному ринку, де одні технології витісняють інші та діє глобальна конкуренція, продукти та послуги стають застарілими упродовж короткого проміжку часу, а відтак успішними є ті фірми, які постійно створюють нові знання, поширюють їх на всю організацію та швидко втілюють у нові технології та продукти. Для них найбільш цінним активом стають нематеріальні цінності - інформація, нові знання та об'єкти інтелектуальної власності, які становлять інтелектуальний капітал людини, фірми чи організації. Про це свідчить і той факт, що на частку нових знань, які впроваджуються у технології, обладнання і організацію виробництва, у економічно-розвинених країнах припадає від 70 % до 85 % приросту ВВП [2].

Стосовно хронологічних рамок, то починаючи тільки з 90-х pp. XX ст. економісти вводять у науковий обіг категорію "інтелектуальний капітал", яка значно ширша за своєю суттю від таких понять як "людський капітал" та "інтелектуальний потенціал". Насамперед через те, що включає продукти інтелектуальної діяльності людини, тобто об'єкти інтелектуальної власності, а також ті інтелектуальні засоби за допомогою яких створюються нові знання та інтелектуальні продукти, які є на ринку об'єктами купівлі-продажу.

На нашу думку, інтелектуальний капітал - це сукупність інтелектуальних ресурсів людей підприємств та організацій (знання, уміння і творчі обдарування індивідів, їхній освітньо-кваліфікаційний рівень, об'єкти інтелектуальної власності, машинні інтелектуальні засоби, організаційні структури), які є результатом попередньої творчої діяльності людини і використовуються суб'єктами підприємництва для виконання поставлених цілей.

Загалом у структурі інтелектуального капіталу виокремлюють "людський капітал" (human capital) та "структурний капітал" (structural capital). Людський капітал - це запас знань, навичок, мотивацій і енергії, якими наділені індивіди і які використовують протягом певного періоду часу з метою виробництва товарів і послуг. Важливим інструментом його формування є інвестиції в освіту, охорону здоров'я, міграцію, пошук інформації та ін. Надзвичайно складно кількісно оцінити обсяг знань і навичок конкретної людини, і тим більше - точно визначити, є вони результатом освіти, природних здібностей чи генетичної спадковості. Для цього існують тільки відносні показники - освітній рівень, освітньо-кваліфікаційний рівень, рівень успішності, а також поширена методика обчислення IQ,

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні