Повторна касація у господарському судочинстві - деякі проблеми правозастосування

Повторна касація у господарському судочинстві: деякі проблеми правозастосування

Поспішність у законотворенні здебільшого відбивається на якості законодавчого акта, призводить до його фрагментарності, неузгодженості з іншими законодавчими актами. Особливо це проявляється у випадках, коли законодавчим актом запроваджується новий правовий інститут матеріального чи процесуального права, який призначений регулювати відносини, що раніше не існували, тобто такі, що спрямовані у майбутнє.
Юридична громадськість добре пам'ятає, в яких «муках» народжувався пакет законодавчих актів, котрий в цілому можна охарактеризувати як перший етап судової реформи. Тоді замість єдиного законодавчого акта про судовий устрій в Україні довелося обмежитися декількома законодавчими актами про внесення змін до процесуальних кодексів і законів з питань судового устрою. Причому одним з принципових спірних питань було врегулювання відносин між Верховним Судом України як найвищим судовим органом системи судів загальної юрисдикції та Вищим арбітражним (тепер — Господарським) судом України — вищим судовим органом спеціалізованих господарських судів. Це була проблема не лише структурування взаємовідносин, а, насамперед, — визначення компетенційних повноважень Верховного Суду у господарському судочинстві. У зв'язку з вирішенням цієї проблеми і виник процесуальний інститут перегляду судових рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України. Таким чином спочатку в юридичному вжитку з'являється термін «повторна касація», який в подальшому легалізований у статтях 13 та 47 Закону «Про судоустрій України» [1], що набрав чинності і введений в дію з 1 червня 2002 р. Процесуальні норми інституту повторної касації були викладені у п. 45 Закону України «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України» [2] від 21 червня 2001 p

, яким до Арбітражного процесуального кодексу введено Розділ XII-2 «Перегляд судових рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України».
Річний період практичного застосування інституту повторної касації виявив недосконалість процесуальних норм цього інституту. Головною вадою вбачається смисловий розрив між підставами, з яких може бути оскаржено постанову Вищого господарського суду до Верховного Суду України, та підставами для скасування цієї постанови. Підставами для оскарження (ст. 111-15 Господарського процесуального кодексу — далі ГПК) визначено наступні випадки: 1) застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України; 2) невідповідність рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права; 3) виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта у аналогічних справах; 4) визнання постанови міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такою, що порушує міжнародні зобов'язання України. Водночас підставами для скасування постанов Вищого господарського суду України (ст. 111-19) є їх невідповідність Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, чи інше неправильне застосування норм матеріального права.
У такій процесуальній ситуації постає питання: чи може суддя чи колегія суддів Верховного Суду України на стадії прийняття касаційної скарги до розгляду, не вбачаючи підстав для ЇЇ прийняття, визначених ст. 111-15 ГПК, залишити поза увагою наявні у постанові Вищого господарського суду України підстави для її скасування, встановлені у ст. 111-19 цього ж Кодексу? Для того, щоб дати відповідь на це питання, слід повернутися до підстав оскарження постанов Вищого господарського суду України

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні