Повторна касація у господарському судочинстві - деякі проблеми правозастосування

господарські правовідносини, є наразі великою рідкістю в практиці Конституційного Суду. Отже, необізнаність судді Вищого господарського суду України з такими рішеннями і застосування господарським судом норм законів, визнаних неконституційними, уявляється міфічним.
2. Невідповідність постанови Вищого господарського суду України рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права. Мабуть, передусім, слід зрозуміти, що це за рішення з питань застосування норм матеріального права, про які йдеться в даному пункті. Яким законодавчим актом встановлено прийняття Верховним Судом України чи Вищим спеціалізованим судом цих рішень?
Питання діяльності (в тому числі видання певних актів) Верховного Суду України та Вищих спеціалізованих судів регулюються Законом «Про судоустрій України» та процесуальними кодексами. Як зазначається у підп. З п. 1 ст. 39 Закону «Про судоустрій України» до повноважень вищого спеціалізованого суду, в тому числі Вищого господарського суду України, віднесено надання методичної допомоги судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики. У зв'язку з цим Вищий господарський суд дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції. Видання будь-яких інших актів (рішень) з питань застосування норм матеріального права Вищим господарським судом законодавство не передбачає. Верховний Суд України, як вища судова інстанція, відповідно до підп. 2 п. 2 ст
47 Закону «Про судоустрій України» дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Хоча в даній нормі не зазначено про рекомендаційний характер цих роз'яснень, проте і не встановлена їх обов'язковість для судів нижчого рівня.

Процесуальними кодексами передбачено винесення судами різних рівнів судових актів: рішень, ухвал, постанов. Однак ці акти є індивідуальними правозастосовчими актами, які обов'язкові для учасників спору в конкретній справі. Сучасне законодавство й існуюча правова доктрина заперечують судові прецеденти: суд, розглядаючи справу і виносячи рішення зі спору, керується лише законом, і не може посилатися на рішення суду в іншій справі (за винятком випадків застосування преюдиції в порядку ст. 35 ГПК в процесі доказування певних обставин справи), навіть на постанову Вищого спеціалізованого суду чи Верховного Суду України.
Отже, згадування про рішення вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права натикається на вакуум в законодавстві, що встановлює компетенцію цих судів. Однак вакуум в законодавстві так чи інакше заповнюється практикою. На даний час судова практика свідчить про те, що рішеннями Вищого спеціалізованого суду чи Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, про які йдеться у п. 2 ст. 111-15 ГПК, вважаються саме рекомендаційні роз'яснення Вищого господарського суду України та постанови Пленуму Верховного Суду України. Хоча в цьому вбачається підміна одного юридичного поняття іншим.
3. Виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта у аналогічних справах. На мою думку, ця підстава оскарження постанови Вищого господарського суду України є найбільш наближеною до існуючої судової практики, такою, що може бути ефективно реалізована. Дійсно, непоодинокі випадки різного застосування однієї норми закону
1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні