Позакласний захід зарубіжної літератури

хати і своїм співом зво­рушували душі людей, розповідали про героїчне мину­ле. На віки вічні прославилася козача вірність запо­розьких гетьманів. І тоді народився рядок: "Пригор­нись душею до Вкраїни. . . "

27. Київ — то "місто, близьке до Бога". Тут Рільке відкрилася "одвічна руська сутність", насамперед пам'ятки давньої культури. А які тут церви і собори! Скільки в них старовинних фресок, ікон, коштовних реліквій! Він навіть мав намір здійснити переклад "Сло­ва о полку Ігоревім", але не вистачило часу на вивчен­ня історичних пам'яток.

28. Сергій Єсенін мандрував багато. Приїздив він і до України, зокрема до Харкова та Києва. Зовсім юним переклав та опублікував уривок з поеми Тараса Шев­ченка "Княжна". У Єсеніна є вірш, що має підзаголовок "З Тараса Шевченка", датований 1914 роком і присвя­чений сторіччю від дня народження великого ук­раїнського поета.

29. Поезія Сергія Єсеніна добре знана й любима українським читачем. Його твори перекладали Сосю-ра, Коломієць, Упеник, Швець, Левицький, Бич та наш земляк А. М'ястківський.

30. Про свою любов до Єсеніна писав український письменник Юрій Яновський у вірші — відповіді на трагічну смерть поета.

Читець:

Збережу на пізню дорогу,

На осінні срібні дні —

Мли весняної намріяну тривогу,

Золотаві обрійні вогні.

Я люблю тебе, душевного поета,

Той мені Єсенін — синій "сон". . .

Тихо так тополя силуетиться,

І його рядки, як меду сот.

Знаю, що життя іде невпинно —

Знаю, що з весняного коріння

Треба вже стежками стугоніть.

31. Дмитро Павличко назвав Єсеніна "метеором російської поезії", і "особливо дороге нам те, — відзна­чає український поет, — що твори Єсеніна оспівували єдність людини з природою, нам дороге виховання лю­дини в дусі пошани до природи, яке має так само патріотичний сенс".

32. З роками все більше розкривається перед на­ми єсенінська любов до отчого краю, його переживання за долю рідної природи, за збереження її краси. Про це пише Д. Павличко у вірші "У хаті Єсеніна"

Читець:

Тільки нині ми відкрили рису,

Де заліг твій невимовний біль,

Коли людство, як твою актрису,

Шарфом диму стис автомобіль.

Струп'ям нафти вкрились океани,

Трутизняним хмар'ям — небеса. . .

Лиш твоя береза рано встане,

Вмиє світ лише її роса.

Море знов зеленим листям бризне,

І поллється в душі нам блакить.

І твоїй любові до Вітчизни

Сто віків є чим на світі жить.

33. У Києві, на лівому березі Дніпра, вінчався з Ан­ною Ахматовою видатний російський поет Микола Гумільов. Згодом Анна Ахматова так напише про цей період свого життя.

Читець:

Древний город словно вымер,

Страшен мой приезд.

Над рекой своей Владимир

Поднял черный крест.

Липы шумные и вязы

По садам темны.

Звезд иглистые алмазы

К Богу взнесены.

Путь мой, жертвенный и славный,

Здесь закончу я,

И со мной лишь ты, мне равный,

Да любовь моя.

34. "Из города Киева из логова Змиева я взял не жену, а колдунью. . . " — писав Гумільов. Ахматова в ав­тобіографії вказує, що народилася вона в Одесі, де закінчила Фундуклеївську гімназію. Згодом дві зими навчалася в Києві на вищих жіночих курсах. Поезія Ах-матової була вколисана на українських чистих джере­лах народної музики, фольклору і класики. Ахматова була знайома із кращими зразками поетичного ук­раїнського слова поетів-сучасників.

35. 1924 рік. Поетичний затишок Києва, Харкова надихнули Ахматову на переклад ліричних віршів кори­фея української поезії І. Франка. Поетеса зуміла збе­регти інтонації Франка, передати особливий настрій і тональність ліричних мініатюр українського поета.

36. Анна Ахматова побувала й на Поділлі двічі — 1896 і 1912 років. У її щоденнику занотовано: "Я все праздники провела у тети Вакар в Слободке-Шелиховской.

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні