Позиція католицьких церков на проблеми біоетики

рівнях.

Єдине, до чого Церква відноситься з поблажливістю, - це терапевтичне лікування безпліддя.

Католицьку біоетику хвилюють проблеми, що пов'язані не тільки з народженням людини, а й із завершенням її життя. У зв'язку з використанням новітніх технологічних засобів, які мають можливість продовжити біологічне існування людського організму, з кожним роком питання евтаназії набирає все більшої актуальності. Прихильники евтаназії вказують на те, що гідна смерть краще, ані ж стражденне існування - смертельно хворі пацієнти вправі вирішувати такого роду питання й робити вибір на власний розсуд. З іншого боку, суворі противники евтаназії, такі як Римо-Католицька Церква, вбачають в діях лікаря, який погодився на евтаназію, елемент вбивства, а в позиції пацієнта - свого роду самогубство. Перше й друге для католицької моралі є бунт проти Божого дару й завжди буде розглядатися як зло по відношенню до задуманого Всевишнім плану. Неодноразово порушуючи це питання в документах, статтях, промовах, глави Ватикану закликають відмовитись від евтаназії, мотивуючи це тим, що «по-перше, евтаназія є дією, яка протиставляється Богові. Тільки Бог має таку владу», і «коли людина, засліплена своєю дурістю та егоїзмом, присвоює її собі, тоді неминуче робить з неї знаряддя несправедливості та смерті». По-друге, евтаназія цілить у найвищу цінність людини — життя. По-третє, евтаназія неприйнятна тому, що підриває загальне добро суспільства».

Питання самогубства чимось співзвучне з питанням евтаназії, хіба що в цьому випадку життя себе позбавляє особа без сторонньої допомоги (якщо не брати до уваги випадки доведення до самогубства)

Проблема суїциду, яка з розвитком людського феномену набирає все гострішої актуальності ще й тому, що сучасний світ більше загострюється на глобальних великомасштабних проблемах, забуваючи про маленьку людину з її щоденним клопотами, хвилюваннями, невдачами. Часом кинута у вир бездушного мегаполісу людина втрачає сенс життя, не знаходить цілей власного існування і єдиний вихід з такої ситуації вона вбачає в припиненні свого існування. Гуманна католицька мораль терапію такої безвиході бачить в міжособистісному відвертому спілкуванні — з сім'єю, Церквою, друзями, близькими. Завданням родини, матері, в першу чергу, є прищеплення дітям любові до життя та відчуття самозбереження заради досягнення життєвої мети. Різко засуджуючи суїцидні вчинки, Церква все ж виокремлює свідому жертовну смерть в ім'я вищих цінностей: мучеництво, політичне самогубство (наприклад, страйк-голодування), смерть з любові (заради спасіння близької людини), релігійну жертву. Однак, не беручи до уваги такі крайні й досить поодинокі випадки, а враховуючи причини необдуманого (в будь-якому випадку!) рішення самогубства, Церква пропагує культ життя та закликає цінувати власну екзистенцію.

З огляду на вищевикладене висновок такий: католицька мораль найвищим в світі благом вважає людське життя. Тому абсурдною виглядає ситуація, коли людина починає знищувати саму себе, нехай і мотивуючи це досягненням благородних цілей. Дехристиянізація суспільства загрожує повній деморалізації свідомості й ставить людину в тупикову ситуацію, де перспектива виходу здається недосяжною мрією. Слід зазначити, що проблеми, якими займається католицька біоетика, тільки набирають своїх обертів. Загадуючи так далеко наперед, людина ризикує загубитися у вирі технічних процесів, втратити відчуття власної цілісності й перестати відчувати особисту вартісність та індивідуальну гідність.

Папа Іван Павло II в своїх численних промовах закликав людство з більшою обережністю дивитися на власну експериментальну

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні