Право біженців в міжнародному праві

1. Екстрадиція - це формальний процес, що включає передачу особи однією Державою (далі - «за­питувана Держава») під юрисдикцію іншої Держави (далі - «Держава, що подає запит») з метою кримі­нального переслідування чи виконання судового вироку. Як інструмент, що дозволяє Державам забез­печувати притягнення до відповідальності осіб, що здійснили тяжкі кримінальні злочини, екстрадиція є важливим механізмом у боротьбі з безкарністю, включаючи справи, пов'язані, наприклад, з пору­шеннями міжнародних прав людини і гуманітарного права, які часто стають формою переслідування і причиною переміщення. Як така, екстрадиція також є ключовим інструментом у боротьбі Держав з тероризмом та іншими формами міжнародної злочинності.

2. Міжнародний захист біженців і реалізація норм кримінального права не виключають один од­ного. Конвенція про статус біженців 1951 р. (далі - «Конвенція 1951 p. ») і Протокол до неї 1967 р. не захищають біженців або шукачів притулку, що вчинили карне діяння, від переслідування за їхні дії, а міжнародне право, що регулює становище біженців, не виключає їхньої екстрадиції у всіх обставинах. 'Однак якщо особа, яку необхідно видворити (далі - «розшукувана особа»), є біженцем чи шукачем притулку, слід враховувати його чи її конкретні потреби в захисті.

3. Взаємозв'язок між екстрадицією і питаннями, що стосуються міжнародного захисту біженців, необхідно розглядати з урахуванням еволюції права і практики екстрадиції. Традиційно, відносини між Державами у сфері екстрадиції регулювалися, в основному, двосторонніми і багатобічними договора­ми про екстрадицію, а також національним законодавством. 2 Як сукупність правил, що здебільшого відображають консенсус між Державами, право з питань екстрадиції істотно змінювалося з часом у відповідь на появу нових типів злочинів і проблем у сфері безпеки, включаючи, в останні десятиліття, загрози, пов'язані з міжнародним тероризмом. Однак і розвиток міжнародного права з 1945 р

вплинув на юридичну основу екстрадиції.

4. Ряд міжнародних договорів з прав людини, конвенцій по боротьбі з тероризмом і інших актів, що стосуються міжнародної злочинності, містить положення, що встановлюють обов'язок видворяти осіб, підозрюваних у здійсненні певних злочинів. Ці документи зазвичай вимагають від держав-учасниць забезпечити, щоб вказані діяння вважалися злочинами відповідно до 'їхнього кримінального права і могли давати підставу для екстрадиції навіть за відсутності чинних угод про екстрадицію між зацікав­леними Державами. 3 Проте, зобов'язання щодо невидворення, які випливають з міжнародного права з прав людини, вводять перешкоди для екстрадиції у певних обставинах, на додаток до передбачених міжнародним правом щодо біженців.

5. У разі екстрадиції біженця чи шукача притулку, зацікавлена особа одержує юридичний захист, передбачений принципами і положеннями законодавства про екстрадицію. Наприклад, розшукувана особа може скористатися принципом винятковості, обмеженнями на повторну екстрадицію з Держави, що подає запит, у третю Державу, можливістю проведення екстрадиції за умови повернення розшу­куваної особи в запитувану Державу після закриття кримінального переслідування чи винесення ви­року; правилом недопущення екстрадиції за політичні злочини чи іншими традиційними підставами для відмови, зокрема, пов'язаними зі стратою і визначеннями правосуддя і справедливості. Останнім

Це також стосується регіональних актів з питань біженців, таких як, наприклад, Конвенція ОАЄ, що регулює конкретні аспекти проблем біженців в Африці 1969 р. (далі - «Конвенція ОАЄ») (див. http://www. unhcr. org/cgi-bin/texis/vtx/ref-world/rwmain?docid=3ae6b36018) і Картахенська декларація про біженців 1984 р. (див. http://www. unhcr. org/cgi-bin/ texis/vtx/refworld/rwmain?docid= ЗаебЬЗбес), а також Статут

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>