Право біженців в міжнародному праві

враховуватися екстрадиційними органами запитуваної Держави в ході розгляду відповідності його чи її екстрадиції принципу невидворення. Рішення Держави про те, що особа є біженцем відповідно до Конвенції 1951 p. , має екстратериторіальний ефект, принаймні, для інших Держав-учасниць Конвенції 1951 р. Статус біженця, визначений однією Державою-учасницею, може бути оскаржений у виняткових випадках іншою Державою-учасницею, якщо очевидно, що дана особа не від­повідає вимогам Конвенції 1951 р. Так буває, наприклад, якщо виявляються факти, що вказують на хиб­ність первісних заяв чи на те, що дана особа підпадає під дію положення про виняток Конвенції 1951 р. 82

Запит про екстрадицію біженця, визнаного УВКБ ООН

56. Так само, якщо УВКБ ООН визнало розшукувану особу біженцем в рамках свого мандата з міжнародного захисту,83 то це має прийняти і запитувана Держава. Рішення УВКБ ООН про визнан­ня означає, що зацікавлена особа потребує і має право на міжнародний захист згідно зі стандартами, встановленими в Конвенції 1951 р. З огляду на мандат УВКБ ООН з міжнародного захисту і, зокрема, контрольну функцію Управління, встановлену в Статті 35 Конвенції 1951 р. і Статті 1 Протоколу 1967 p. , а також у пункті 8(а) Статуту 1950 p. , такі рішення повинні належним чином враховуватися у ході екстрадиційного провадження. 84

2

Конфіденційність

57. УВКБ ООН вважає, що Держави, у цілому, повинні уникати розкриття інформації про статус біженця особи органам іншої Держави, якщо тільки зацікавлена особа не дала прямої згоди на обмін

такою інформацією. Це особливо актуально, коли інша Держава є країною походження біженця і подає запит про особисті дані цього біженця, а також будь-які елементи, що стосується його чи її заяви про притулок, включаючи сам факт подання заяви про притулок. Розкриття такої інформації без закон­них підстав, чи розкриття більшого обсягу інформації, ніж потрібно для даної мети, буде порушенням права біженця на захист приватного життя. 85 Це може також поставити під загрозу безпеку біженця чи осіб, пов'язаних з ним або нею. 86

58. Держави зобов'язані забезпечити конфіденційність інформації, що стосується заяви про надан­ня статусу біженця особі, також у ході своїх взаємодій у контексті провадження, що може призвести до екстрадиції біженця. У таких випадках законний інтерес Держави, що подає запит, в переслідуванні осіб, які вчинили кримінальні діяння, може виправдати розкриття певних даних про особу. Однак запитувана Держава повинна розглянути можливі ризики для захисту, що можуть виникнути внаслідок обміну інфор­мацією про розшукувану особу з органами Держави, що подає запит, особливо якщо остання є країною походження біженця. 87 Згідно зі своїми зобов'язаннями із захисту в рамках міжнародного права щодо бі­женців і прав людини, а також загальним принципом захисту даних, запитувана Держава може утриматися від передачі будь-яких особистих даних та/або іншої інформації Державі, що подала запит, або розкрити обмежену інформацію, залежно від обставин. 88 Вимога конфіденційності має задовольнятися на всіх ета­пах екстрадиційного процесу, включаючи повідомлення Державі, що подала запит, підстав для відмови в екстрадиції біженця. На думку У ВКБ ООН, участь органів, що займаються притулком, в ухваленні рішення про розкриття інформації про біженця в контексті екстрадиційного провадження украй важлива для того, щоб належним чином врахувати потреби розшукуваної особи в міжнародному захисті. 89