Право біженців в міжнародному праві
14. Для реалізації цього положення країна притулку повинна на індивідуальній основі визначити, що особа відповідає критеріям винятку з принципу невидворення:
(і) Для застосування виключення через «загрозу безпеці країни» необхідно установити, що особа загрожує приймаючій країні в даний час чи у майбутньому. Небезпека повинна бути дуже серйозною, а не другорядною, і повинна складати загрозу для національної безпеки приймаючої країни. 15
(ii) Для застосування виключення через «суспільну загрозу» конкретний біженець не тільки має бути засуджений за тяжкий злочин, але також має бути встановлено у світлі цього злочину і вироку, що біженець несе дуже серйозну небезпеку для громади приймаючої країни зараз чи у майбутньому. Факт засудження особи за особливо тяжкий злочин сам по собі не означає, що він чи вона також відповідає вимозі до «суспільної загрози». Чи це так, залежатиме від природи й обставин конкретного злочину й інших важливих чинників (наприклад, доказів чи ймовірності рецидиву). 16
15. Як виняток із захисту від невидворення відповідно до Конвенції 1951 p. , обмежувальне застосування вимагає наявності раціонального зв'язку між видворенням біженця і ліквідацією загрози, що виникає з його чи її присутності для національної чи громадської безпеки приймаючої країни. Обмежувальне застосування також означає, що видворення має бути крайнім заходом для ліквідації загрози для національної чи громадської безпеки приймаючої країни. 17 Крім того, загроза приймаючій країні має переважувати ризик шкоди для розшукуваної особи внаслідок видворення. 18 Крім того, застосовність одного з винятків, встановлених у Статті 33(2), має визначатися в рамках процедури, що включає адекватні гарантії. 19 Якщо застосовність Статті 33(2) визначається в рамках процесу екстрадиції, запитувана Держава повинна забезпечити повне дотримання матеріально-правових і процедурних вимог
16. Однак положення Статті 33(2) Конвенції 1951 р. не впливають на зобов'язання запитуваної Держави щодо невидворення відповідно до міжнародного права щодо прав людини, яке не допускає винятків. Так, запитувана Держава не може вислати біженця, якщо в результаті цього він чи вона, наприклад, зазнає істотного ризику катувань. 21 Те ж стосується заборони видворення в місця, де допускаються інші форми непоправного збитку.
2. Захист від видворення в рамках міжнародного права з прав людини
17. Зобов'язання щодо невидворення запитуваної Держави за міжнародним правом з прав людини встановлюють обов'язкову заборону на екстрадицію, якщо видання розшукуваної особи спричинить для нього чи неї ризик катувань чи інших серйозних порушень прав людини.
18. У Статті 3 Конвенції 1984 р. проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи принизливих видів поводженні і покарання прямо сказано, що «жодна Держава-учасник не повинна висилати, повертати («refouler») чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо існують серйозні підстави вважати, що їй може загрожувати там застосування катувань». Будучи невід'ємною частиною заборони катувань за звичайним міжнародним правом, що одержала статус jus cogens, заборона видворення в місця, де існує ризик такого поводження, є обов'язковою для всіх Держав, включаючи Держави, що ще не стали стороною відповідних договорів. 22
19. На думку Комітету з прав людини, заборона на довільне позбавлення життя, катування й інші форми жорстоких, нелюдських чи принизливих видів поводження чи покарання, встановлена у Статті