Право біженців в міжнародному праві

про екстрадицію біженця, основною проблемою з точки зору міжнародного захисту є забезпечення повного дотримання принципу невидворення. У пунктах 52-56 нижче розглядаються застосовні гарантії в ході екстрадиції. Також важливо, щоб у процесі обміну ін­формацією в контексті екстрадиційних процедур Держави враховували законне право на конфіденцій­ність і захист приватного життя біженців, а також потенційні ризики в плані захисту осіб, пов'язаних з ними. Дивіться обговорення нижче, пункти 57-58.

1. Гарантії дотримання принципу невидворення

Запит про екстрадицію біженця, визнаного запитуваною Державою

52. На думку УВКБ ООН, якщо країна походження подає запит про екстрадицію біженця, статус якого був визнаний у значенні Конвенції 1951 р. у запитуваній Державі, визначення статусу біженця ор­ганами, що відповідають за притулок, має бути обов'язковим для органів та інститутів Держави, що об­робляють запит про екстрадицію. 75 У таких випадках органи запитуваної Держави, що займаються при­тулком, визнали обґрунтованість страху переслідування розшукуваної особи щодо Держави, яка подає запит. 76 Це також означає, що вже була встановлена застосовність заборони на екстрадицію біженця відповідно до Статті 33(1) Конвенції 1951 р. чи звичайного міжнародного права. Залежно від обставин конкретної справи, органам, що займаються екстрадицією, потрібно розглянути, чи підпадає особа під дію одного з винятків із принципу невидворення, встановленого в Статті 33(2) Конвенції 1951 р. Якщо це визначення проходить у рамках екстрадиції, відповідальні органи повинні оцінити становище роз­шукуваної особи у світлі матеріально-правових критеріїв Статті 33(2); при цьому процедура екстради­ції повинна передбачати процедурні гарантії, необхідні для застосування цього положення

77

53. Однак національне законодавство деяких країн не зв'язує органи екстрадиції визначенням статусу біженця, прийнятим органами, що займаються притулком. Проте, і у такому випадку запи­тувана Держава повинна забезпечити, щоб рішення по запиту про екстрадицію біженця відповідало її зобов'язанням щодо невидворення в рамках міжнародного права щодо біженців і прав людини. 78 З огляду на те, що розшукувана особа вже була визнана біженцем, орган, що приймає рішення по запиту про екстрадицію, має взяти до уваги заборону на видачу в країни, де існує ризик переслідування, пере­дбачений у Статті 33(1) Конвенції 1951 р. і у звичайному міжнародному праві. Для цього органи екстра­диції повинні розглянути всі обставини, що стосуються індивідуальної справи, з метою встановлення наявності ризику переслідування для розшукуваної особи на будь-якому етапі після його її чи видачі, у

зв'язку з кримінальним провадженням чи незалежно від нього, включаючи ризик після суду та/або від­буття вироку. Це також застосовно, якщо Держава, що подає запит, не є країною походження біженця. 79 Якщо у світлі обставин конкретної справи виникає питання про застосовність Статті 33(2) Конституції 1951 p. , процес екстрадиції має забезпечувати повне дотримання матеріально-правових критеріїв, вста­новлених у цій статті, а також відповідних вимог до процесуальної справедливості. 80

54. Незалежно від того, чи є визначення статусу біженця органами влади, що займаються при­тулком, обов'язковим для екстрадиційних органів, запитувана Держава також має виконувати свої зобов'язання про невидворення за міжнародним правом з прав людини. 81

Запит про екстрадицію біженця, визнаного іншою країною, крім запитуваної Держави

55. Щодо особи, яку було визнано біженцем в іншій країні, статус біженця розшукуваної особи в цій країні є важливим елементом і має