Право інтелектуальної власності

частково передаватися відомості про об’єкт техніки для його експериментальної оцінки на підприємстві ліцензіата. У випадку опціону слід строго дотримуватися режиму таємності у відношенні переданих ноу-хау, тому що по опціоні потенційний покупець може усвідомити для себе сутність нової технології і далі відмовитися від її покупки. Тому звичайно опціонні угоди бувають оплатними й укладаються з додатком списку присвячених осіб, що включає не тільки фахівців підприємства-ліцензіата, але і технічний персонал, тобто абсолютно всіх людей, що мають доступ до ноу-хау.

Таким чином, можна констатувати, що при правильно обраній технічній політиці підприємства існують досить ефективні способи правової охорони ноу-хау.

 


3. Порядок захисту права інтелектуальної власності у суді

Законодавство у сфері інтелектуальної власності надає авторам і правовласникам на об’єкти інтелектуальної власності досить широкий спектр способів захисту. Так, власники прав на об’єкти інтелектуальної власності можуть вимагати від порушника визнання прав власника шляхом звернення з такою вимогою до суду, який має офіційно підтвердити наявність або відсутність цього права. Це є необхідною передумовою застосування інших передбачених законодавством способів захисту.

Суперечки щодо інтелектуальної власності поділяються на дві групи. До першої відносяться суперечки про визнання результату інтелектуальної діяльності об’єктом інтелектуальної власності.

Стосовно об’єктів промислової власності це суперечки:

  • пов’язані з відмовою у видачі патенту;
  • за запереченнями третіх осіб про видачу патенту;
  • про визнання патенту недійсним.

До другої групи відносяться суперечки, що стосуються порушення прав:

  • про заборону дій, що порушують права на патент;
  • про відшкодування шкоди, заподіяної порушником патентних прав;
  • про визнання дій, що не порушують патент;
  • про надання примусової ліцензії;
  • про виплату винагороди автору роботодавцем;
  • про компенсацію за використання винаходу державою тощо

Суперечки першої групи вирішуються в адміністративному чи адміністративно-судовому порядку. Зазвичай, вони розглядаються у спеціальних органах Державного департаменту інтелектуальної власності (в Україні це Апеляційна палата). Рішення цього органу можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Суперечки другої групи розглядаються тільки в судовому порядку [4, C.  84-85].

Ці способи захисту прав не вичерпують собою всіх можливих заходів, до яких може вдатися автор або правовласник для захисту своїх прав на об’єкти інтелектуальної власності й інтересів, що охороняються законодавством.

До таких способів можна віднести вимоги:

  • про припинення або заміну правовідносин. Наприклад, авторський або ліцензійний договір може бути припинений достроково за вимогою автора або власника прав у зв’язку з порушенням умов договору іншою стороною;
  • про визнання недійсним або таким, що не відповідає чинному законодавству, ненормативного акта органу державного управління або місцевого органу державної влади. При цьому слід враховувати лише дві обставини: по-перше, порушене право повинно мати цивільний характер, і по-друге, адміністративний акт, що має підзаконний характер, має бути протиправним з погляду на його відповідність чинному законодавству (наприклад, акт був прийнятий не уповноваженим на це органом).

Спори, що розглядаються у судовому порядку, які пов’язані з порушенням прав інтелектуальної власності підвідомчі судам загальної юрисдикції та господарському суду. Якщо хоча б однією із сторін у спорі є фізична особа, то зазначена справа розглядається в суді загальної юрисдикції.

Захист прав інтелектуальної власності господарськими судами України. Одним з найважливіших напрямків стратегії інтеграції України до Європейського Союзу та світового співтовариства в цілому є створення національної системи захисту прав

<< 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 >>