Правова система Європейського союзу

ПЛАН

Вступ

1. Характер права Європейського Союзу

2. Визначення європейського права

3. Принципи та характерні особливості європейського права

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Європейський Союз – це інституційна структура того, що ми зазвичай називаємо європейською інтеграцією, яка, в свою чергу, є тривалим процесом розбудови «ще тіснішого союзу між народами Європи». Природа його є унікальною  і не має ніяких прецедентів в сфері міжнародного права  та міжнародних відносин. Сучасний ЄС є результатом поступового розвитку та перетворення з суто економічної організації на структуру, що нагадує державу з федеральним устроєм.

Складну структуру Євросоюзу найкраще уявляти як надбудову, що спирається на три опори – саме в цьому суть так званої «теорії трьох опор». Перша опора – це  європейські співтовариства, друга  – спільна зовнішня політика (права людини, демократія, іноземна допомога) та політика безпеки (європейська політика безпеки та оборони, військові підрозділи ЄС, європейські сили швидкого реагування, підтримання миру), третя  – поліційне та судове співробітництво у сфері карного права (боротьба з наркоторгівлею та контрабандою зброї,  тероризмом, торгівлею людьми, організованою злочинністю, хабарництвом та шахрайством).

Право Європейського Союзу є унікальною правовою системою, що функціонує паралельно із законодавством держав-членів ЄС. Норми права ЄС мають пряму дію в межах правових систем його держав-членів і в багатьох сферах регулюють питання, врегульовані національним законодавством. Особливо це стосується економічної та соціальної політики. ЄС засновує новий правовий порядок в рамках міжнародного права з метою взаємного соціального та економічного зростання держав-членів.

Основними принципами права ЄС є примат права ЄС (обов’язок національного судді не застосовувати національні норми у випадку, якщо вони не відповідають праву ЄС; обов’язок держав-членів не ухвалювати закони, що не відповідають праву ЄС), пряме застосування (норми права ЄС застосовуються у державах-членах без подальшого схвалення національним законодавством; кожна особа може подавати клопотання про застосування права ЄС у його справі) та пряма дія.

Серед джерел права ЄС – джерела права Європейських Співтовариств, джерела другої і третьої опори ЄС (міжурядове співробітництво), нормативно-правові акти відповідно до Конституції для Європи

 

1. Характер права Європейського Союзу

Загалом переважає погляд, відповідно до якого Європейський Союз не має правового статусу. Це мало б означати, що Європейський Союз не може набувати прав і обов'язків, не може проводити правову діяльність, а отже й бути суб'єктом права. Є достатньо прикладів такого стану речей. Варто лишень згадати найважливіші з них, наприклад: Європейський Союз не може виступати в ролі законодавчого органу, не може самостійно укладати міжнародні договори, не може бути стороною міжнародного договору, стороною в суді, і навіть не може когось працевлаштувати і т. п.

Зате ЄС опосередковано використовує правову самостійність Співтовариств, на основі якої він є побудований (ст. 1 [A] Договору про ЄС). Установчі договори ( ст. 281 [210] Римського договору, ст. 6 п. 2 Договору про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі {ЄСВС}, ст. 184 Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергії {Євратом}) визнають за Спільнотами правову самостійність.

1 2 3 4 5

Схожі роботи