Правовий статус та соціальний захист інвалідів та учасників війни

ЗМІСТ

  1. Правий статус інвалідів.
  2. Соціальний захист інвалідів.
  3. Правове становище та соціальне становище учасників війни.


1. Правовий статус інвалідів

Інвалідність пов’язана з біологічними (медичними), соціальними та психологічними факторами. Перші вказують на характер захворювання, ступінь вираження функціональних порушень, етиологію патологічного процесу, адаптаційні і компенсаторні можливості організму, клінічний діагноз захворювання. До других належать характер виконуваної роботи і вимоги, які при цьому пред’являються організму, а також професія, кваліфікація, освіта, санітарно-гігієнічні і виробничі умови праці, матеріально-побутові умови. До психологічних властивостей особи відносять установку на працю, нахили, характер, відносини, що склалися в конкретному колективі, ступінь соціальної комфортності. З метою забезпечення інвалідам гарантії рівних з іншими громадянами можливостей для участі в усіх сферах суспільства і приймаються нормативні акти, що визначають їх статус, політику соціального захисту та основи соціальної і професійної реабілітації цього контингенту населення.

Спеціальний статус інваліда ? це додаткові права та звільнення від виконання окремих обов’язків, які забезпечують інваліда рівні з іншими громадянами можливості в реалізації цивільних, економічних, політичних та інших прав і свобод, передбачених Конституцією України, а також у відповідності із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права і міжнародними угодами України.

Індивідуальний статус фіксує конкретику окремої особи (групу інвалідності, її причину, час настання, а також стать, вік, сімейний стан тощо). Він являє собою сукупність персоніфікованих прав і обов’язків інваліда. Ознакою правової культури, юридичної грамотності є знання кожним інвалідом свого особистого статусу, своїх прав і обов’язків

Індивідуальний правовий статус рухливий, динамічний, він змінюється разом з тими змінами, які відбуваються в житті інваліда.

Інвалід (від лат. ? слабкий, немічний), як говориться в ст. . 2 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», є «особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті». Інвалідність як міра втрати здоров’я і визнання особи інвалідом визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи (МСЕ) Міністерства здоров’я України. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій інвалідів у особі їх республіканських органів.

Залежно від ступеня порушень функцій організму й обмеження життєдіяльності встановлюються перша, друга, третя групи інвалідності, а особам у віці до 16 років ? категорія «дитина-інвалід».

Соціальна політика стосовно інвалідів здійснюється за двома напрямами:

1 з точки суспільних, глобальних проблем ? зміни суспільної думки до проблеми інвалідності і формування середовища життєдіяльності, створення системи соціального і раціонального працевлаштування і т. ін. ;

2 з точки зору окремого індивіда ? створення необхідних умов для адаптації до нових життєвих умов з урахуванням індивідуальних особливостей.

У Рекомендаціях до реабілітаційних програм 44 сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 травня 1992 р. зазначалося, що «інвалідність ? це обмеження в можливостях, обумовлені фізичними, психологічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими й іншими бар’єрами, що не дозволяють людині, яка має інвалідність, бути інтегрованим у суспільство і брати участь

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні