Предмет і завдання історії літературної критики, значення її вивчення у вузі

читачів. Під таким кутом зору почав давно досліджувати історію російської літературної критики Б. Єгоров3, а продовжила група вчених Казанського університету4. Отже, йдеться про весь обсяг літературно-критичного дискурсу.

Оцінний аспект наявний у системі літературно-критичних жанрів, породжений станом літературної критики (і відповідно — художньої літератури), умовами їх функціонування, структурою преси. Важливо знати, хто з критиків і в яких друкованих органах виступає; якого характеру літературно-критичні матеріали подають газети і журнали як органи політичних партій, літературних об’єднань, громадських організацій чи власність приватних осіб. З яких причин все це відбувається. Тому в предмет історії літературної критики включаються також механізми "тиску" громадської думки, видавців, цензорів — політичної системи в цілому з відповідним їй типом культури на письменників і критиків. Всебічно розкрити всі грані предмету історії літературної критики можна тільки на основі ґрунтовного ознайомлення з різноманітними джерелами.

 

2. Джерела-об'єкти історії літературної критики

Джерелами-об'єктами історії літературної критики є найрізноманітніші тексти, які з різною мірою повноти і в різний спосіб зафіксували оцінне ставлення суспільства до художньої культури і, зокрема, до літератури

До джерел-об’єктів належать насамперед художні твори, бо в них відбита критична самосвідомість письменників і форми їх реагування на характер сучасної їм літературної критики. За художніми творами йде автокритика митців, опублікована у вигляді передмов, післямов, статей, інтерв'ю тощо. Відтак — різножанрові публікації власне критиків, сучасників письменника, листи до нього читачів (інших літераторів у тому числі), усні виступи згаданих тут реципієнтів на читацьких конференціях, зустрічах з авторами, інформація про такі виступи в пресі, а також виступи по радіо, телебаченню, навіть на мітингах і вічах. Останні фіксуються у пам’яті слухачів, глядачів, у переказах іншим людям і, звичайно, в архівах мас-медіа. Це – перша група джерел, офіційно оприлюднених, доступних до вивчення в будь-який час.

Другу групу джерел-об'єктів складають також зафіксовані в різного роду текстах оцінки літературних явищ, але прихованих до певного часу від публіки. Йдеться про щоденники і записники письменника, його епістолярій; про листування критиків з автором і поміж собою; читацькі листи до письменника і в редакції газет, журналів, видавництв; про "закриті" видавничі рецензії (там і тоді, де вони практикуються); про рукописи і різні варіанти літературно-критичних матеріалів, опрацьованих або самим автором на вимогу видавця, редактора, цензора, або без його відома — кимсь із редакційних працівників. Зіставлення таких матеріалів дає змогу простежити процес зародження оцінки, її розгортання в критичне судження й оформлення у статтю. Вони виявляють мотиви критичних чи апологетичних публікацій у критиці, ступінь громадянської відваги й щирості, відвертості критика, механізми "тиску" на критика, причини його відходу від активної літературно-критичної діяльності.

Третя група джерел-об'єктів історії літературної критики — це документи, які регламентують чи якось спрямовують літературне життя і тому опосередковано впливають на стан і характер поточної літературної критики: цензурні статути, циркуляри; програми панівних (правлячих) політичних партій, літературних об'єднань, до яких входить критик, з їх маніфестами, деклараціями, статутами і програмами їхніх друкованих органів.

Окрему групу джерел, яка може трактуватися найважливішою і подаватися першою в переліку, становлять матеріали, які свідчать про стан естетичної свідомості того періоду, критику якого вивчаємо. Це — теоретичні трактати з філософії, естетики,

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні