Предмет загальної і медичної психології

Предмет загальної і медичної психології 

Психологія як наука зародилась в античному світі. Проте трактування сутності душі й психічних процесів у древньогрецьких і римських філософів було різним. Геракліт (540-480 рр. до н. е. ), Демокріт (460-370 рр. до н. е. ), Епікур (341-270 рр. до н. е. ) висловлювали матеріалістичні погляди на природу душі. У по­етичній формі погляди античних матеріалістів на природу душі та її взаємовідносини з тілом виклав римський філософ Лукрецій Кар (99-55 рр. до н. е. ). Якщо Геракліт вважав, що душа є одним із станів вогню, який вічно рухається і змінюється, то Демокріт, Епікур і Лукрецій стверджували, що вона складається з особли­вих найдрібніших, надзвичайно рухливих часточок.

Разом із тим, в античній філософії велике розповсюдження отримали ідеалістичні погляди про влаштування світу і психіку людей. Відомо, що майже одночасно з Демокрітом розробляв свою систему поглядів видатний філософ Платон Афінський (428/ 427-348/347 рр. до н. е. ). Він учив, що душа людини не матері­альна і за своєю природою є нічим іншим, як “ідеєю” - безсмерт­ною духовною сутністю, що тільки на час земного життя з’єднуєть­ся з тілом, існуючи до цього в космічному світі ідей. За Платоном, істинне життя є лише результатом “пригадування душі” світу ідей, який вона споглядала до свого земного втілення. Після тілес­ної смерті душа знову відлітає у світ ідей.

У світі прийнято вважати, що психологія існує як самостійна наука з 1879 р

, коли В. Вундт у Лейпцигу організував лаборато­рію експериментальної психології. В Радянські часи стверджува­лося, що перша експеримантально-психологічна лабораторія була відкрита В. Бехтеревим у 1885 р. в Петербурзі. Не применшую­чи значення великого внеску в психологію В. Вундта і В. Бехте­рева, необхідно зазначити, що перша у світі психологічна лабора­торія була створена М. Троїцьким у 1862 р. в Київській духовній академії при кафедрі психології. Зрозуміло, що в часи радянсько­го войовничого атеїзму не можна було віддати першість теологіч­ному вузу, тому цей факт замовчувався.

Українські вчені зробили великий внесок у світову скарбни­цю знань із психології. У середині й другій половині XVIII сто­ліття питання психології розробляв і викладав професор Києво-Могилянської академії Г. Конинський (1717-1795). Він відомий тим, що систематизував історичний огляд вивчення душі, завер­шуючи його аналізом тогочасної психологічної традиції поділу душі на вегетативну, чуттєву і раціональну. Крім того, професор виділяв та описував і інші різновидності душі, зокрема “бажальну” й “рухову”, зауважуючи, однак, що цей поділ є штучним і треба мати на увазі єдину душу з певними властивостями і по­тенціями. Прогресивною і важливою виявилася позиція Г. Конинського щодо визнання активного характеру відображення органами чуття предметного світу. Визнаючи необхідність “зго­ди” між душею і тілом, він вважав, що головними властивостями раціональної душі є її нематеріальність і безсмертя.

Як уже було сказано вище, в 1862 р. в Київській духовній академії відкрили першу кафедру психології, а згодом і психо­логічну лабораторію. Пізніше М. Троїцького запросили на ро­боту до Петербурга. Так само в Московський університет від’їздить П. Юркевич - автор знаменитої психологічної праці “Серце та його значущість у духовнім житті людини”. У Київській духовній академії, починаючи свою діяльність, П. Юр­кевич підкреслював індивідуальність людської істоти, стверджу­вав пріоритет переживань і

1 2 3 4 5