Преса тоталітарної моделі

ж номері про "готовність Англії битися до останнього французького солдата".

Найцікавіше для дослідника історичного досвіду журналістики - оголошення на останній сторінці: "Форми нашого життя зазнали внаслідок нових відносин значних змін. Вважаємо за наш обов'язок інформувати наших читачів швидко й об'єктивно (!) про всі прояви життя, приватного й публічного", - явно антипольські, але "об'єктивно". У номері за 20 вересня - фото німецького офіцера з польськими дітьми й такий текст: "Докази німецького лицарства й щирої приязні". У номері за 22 вересня - "Виступ Гітлера в Гданьську": "Був той день пам'ятний на всі часи, день, який золотими літерами лишится записаним у історії міста Гданьська" (який у цьому ж номері в німецькомовній частині названий Данцігом). У номері за 27 вересня надруковане фото - німецький офіцер роздає польську газету населенню.

Окрема тематична рубрика була для жінок і молоді. Захоплення Польщі подано у номері за 29 вересня у німецькому комунікаті так, нібито з літератури й щоденної польської преси виходило, що Польща мала намір учинити напад на Німеччину. "Публіцистичні виступи у щоденній пресі та виступи високопоставлених осіб" нібито свідчили про вкрай агресивні наміри Польщі.

Одним з українських журналістів, хто звернувся до історії преси в окупованій фашистами Україні, був луганчанин Ю. Чепурнов. На прикладах Ворошиловградської області він дав кілька зразків такої преси: "Не можна стверджувати, що населення існувало в інформаційному вакуумі. Практично у кожному місті окупованої фашистами України виходили газети

Вектор "зацикленості" їх був різним. Попаснянська газета "Ранок" (редактор Сизоненко) зациклилася на "єврейському питанні" - публікувала "Протоколи сіоністських мудреців" та матеріали про справи заходу України. Які справи? 26 червня 1943 року газета пише: "25 червня у Варшаві відбулися великі збори з приводу формування Галицької стрілецької дивізії, яка заявила про свою готовність разом з німецькою армією боротися проти ляхів, жидів та більшовиків". Первомайська газета "Нове життя" (редактор Патоков) 8 січня 1943 року заявляла: "Нашим лозунгом мусить бути: йти в науку до німця. Без цього нам не увійти в сім'ю європейських народів". Але 28 січня несміливо засумнівалася у слушності раніше виголошеного лозунгу, публікуючи статтю "Сосо Джугашвілі хоче бути царем". Суть статті - радянська влада перероджується! Перелічуються "прогресивні ознаки переродження", що засновувалися на розвідданих: Кремль вирішив перейменувати Червону армію на Російську армію, слово "командир" заміняють на "офіцер", уводяться погони, пом'якшується ставлення до церкви, обговорюється можливість уведення дореволюційного трикольорового прапора, а в перспективі Сталіна проголосять царем. За тоном статті відчувається: автор мріє, щоб так воно й вийшло [9].

Відомо, з якими палкими промовами виступали свого часу за право преси приймати власні рішення Мільтон, Робесп'єр (ми навмисне наводимо тут видання часів російської революції 1905-1907 років, коли вони мали особливий резонанс у суспільстві).

Кілька їхніх думок будуть тут доречними, оскільки обидва історичні діячі наполягали на скасуванні найменшої цензури та наданні журналістиці, книговиданню, взагалі літературі повної свободи, яка, за їхнім переконанням, не зашкодить суспільству, а її відсутність завдасть йому непоправної шкоди.

Мільтон: "Погана їжа навряд чи може прислужитися для користі найздоровішому організму; але погані книги важливі в цьому випадку тим, що вони серйозного та розсудливого читача можуть схилити до різного роду нових думок, зіставлень, догадок та міркувань. . . Пізнання, вивчення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10