Прийменник - службова частина мови

План

1. Загальне поняття про прийменник

2. Походження і морфологічний склад прийменників

3. Семантичні типи прийменників

4. Синонімія прийменникових конструкцій

5. Вживання прийменників. Значення прийменників, ужитих з різними непрямими відмінками іменників

6. Правопис прийменників

Використана література


1. Загальне поняття про прийменник

У сучасній українській літературній мові серед службових слів найбільш уживаними  є прийменники.

У лінгвістичній літературі сформувалися три основні підходи до визначення статусу прийменника. Перший, найбільш поширений у слов`янському мовознавстві, кваліфікує прийменник як службове слово, включаючи його до загального ряду частин мови, називаючи прийменник службовою частиною мови. Так тлумачать статус прийменника такі автори монографій, навчальних посібників і підручників, як Л. А. Булаховський і ін. у “Курсі сучасної української літературної мови” (1951), А. С. Колодяжний у праці “Прийменник” (1960), О. С. Мельничук у студії “Історичний розвиток функцій і складу прийменників в українській мові” (1961), В. С. Бондаренко у монографії “Предлоги в современном русском языке” (1961), П. П. Шуба у роботі “Прыназоунік у беларускай мове” (1971). Цей же погляд висвітлений у відомому академічному виданні “Сучасна українська літературна мова: Морфологія”/За заг. ред. І. К. Білодіда (1969), а також у сучасних навчальних посібниках і підручниках з української мови таких авторів: М. А. Жовтобрюха, Б. М. Кулика, О

Т. Волоха, М. Т. Чемерисова, Є. І. Чернова, А. П. Грищенка, М. Я. Плющ, О. Д. Пономарева та ін. Прийменник як службову частину мови розглядають у шкільних підручниках.

Другий підхід визначає прийменник як особливу морфему. Концепцію морфемної природи прийменника теоретично обгрунтував російський мовознавець Є. Курилович у праці “Очерки по лингвистике” (1962); поглибив, розбудував і послідовно застосував на матеріалі прийменникової системи сучасної української літературної мови І. Р. Вихованець у монографіях “Прийменникова система української мови” (1980) і “Частини мови в семантико-граматичному аспекті” (1988).

Третій підхід розглядає прийменник як самостійне слово. Автором цієї концепції в українському мовознавстві є І. К. Кучеренко, який вважає прийменники прислівниками узагальненого значення (у праці “Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія” (1964) й у статті “Лексичне значення прийменника” у журналі “Мовознавство” (1973)).

Проблема статусу прийменника тісно пов`язана з питанням про його семантику. Надання прийменнику статусу слова (службового чи повнозначного, самостійного) означає виділення в ньому не тільки граматичного, а й лексичного значення. Прибічники такого підходу ідентифікують лексичне значення прийменника з лексичним значенням повнозначних слів.

У морфемній концепції прийменник має лише граматичне значення й абсолютно позбавлений лексичного значення, тому що він не відображає предметів і явищ матеріальної дійсності, а лише вказує на відношення та зв`язки між предметами та явищами цієї дійсності. Так, “прийменник позначає, наприклад, просторове відношення не самостійно, а лише у поєднанні з іменником, тоді як прислівник виражає це відношення самостійно”. І. Р. Вихованець у праці “Прийменникова система української мови” стверджує, що “прийменник це не слово, а морфема (а іноді “субморфема”, що утворює єдність з відмінковим закінченням). Функція прийменника як синтаксичної аналітичної морфеми полягає в тому, щоб перевести субстантив із субстантивної позиції в адвербіальну (прислівникову) позицію. “Саме суто граматичні значення та відношення прийменників свідчать про їх спільність з іншими елементами граматичної системи, що виступають виразниками релятивної семантики. Функціональна співвідносність

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні