Прийменник - службова частина мови

між прийменниками та іншими релятивними морфемами, їх семантична специфіка, що виявляється у відсутності номінативної функції, послужили підставою для кваліфікації прийменників як аналітичних синтаксичних морфем”.

Ми ж у нашій праці будемо дотримуватися давнього традиційного погляду, поширеного і у вузівській, і у шкільній практиці, що грунтується на семантико-синтаксичних відношеннях прийменника і розумінні його як службової частини мови.

Прийменник – дуже давня частина мови. Відомості про нього зустрічаємо ще в кінці ІІ ст. до н. е. , тоді прийменники разом із префіксами зараховували до частин мови.   Сама назва прийменник означає слово, що стоїть при імені.

Прийменник – це службова частина мови, яка разом з непрямими відмінками оформляє залежність одного повнозначного слова від іншого в словосполученні чи реченні й тим самим виражає відношення тих предметів, дій, станів чи ознак, які передаються цими словами.

Відношення передаються як залежність керованих відмінкових форм іменників, займенників, субстантивованих прикметників чи числівників від керуючих дієслів, іменників, прикметників, займенників, числівників, прислівників; зв`язковою ланкою між ними виступає прийменник: сиджу за партою, пісня про героя, двоє з них, близький до істини, кожний із учнів, далеко від дачі.

Вказуючи на синтаксичні зв`язки між членами речення, прийменники в той же час в різних конструкціях виражають також просторові, часові, причинові та інші відношення між предметами та відношення статичної й динамічної ознаки до предмета.

У реченні прийменники вживаються у препозиції щодо залежного непрямого відмінка іменника, крім прийменника ради, який у деяких випадках може стояти і після іменника: Лейтенант озирнувся порядку ради (Ле).

Прийменник без іменника не функціонує, недаремно академік В. В. Виноградов назвав прийменник аглютинативним префіксом непрямого відмінка. Про спільне походження прийменників і префіксів, про близькість їх значення свідчить і той факт, що ще й тепер більшість префіксів має свої відповідники серед прийменників.

Прийменники допомагають виявити значення відповідної форми іменника і синтаксичну роль його у реченні.

Роль прийменника подібна до ролі службових морфем, зокрема відмінкових флексій, але прийменник не дублює її; прийменники диференціюють значення відмінкових форм, у цьому й полягає їх службова роль, інколи навіть виступають єдиним виразником значення відмінка, наприклад, у незмінних словах – для шимпанзе (Род. відм. ), на шимпанзе (Місц

відм. ), із шимпанзе (Орудн. відм. ), про шимпанзе (Знах. відм. ); або коли однозвучні відмінкові форми – землі (Род. , Дав. ); на землі (Місц. відм. ) тощо.

Прийменники належать до категорії найбільш частотних слів. Установлено, що по відношенню до загальної кількості вжитих у тексті слів прийменники становлять 11-12%. Найчастіше у мові вживаються 5 прийменників: в/у, на, з, до, за.

 

2. Походження і морфологічний склад прийменників

Прийменники сучасної української мови складають певну систему і класифікуються залежно від їхнього походження, морфологічного складу та значення. Загальна кількість прийменників в українській мові порівняно з іншими частинами мови невелика – понад 220 слів (І. Р. Вихованець), однак цю систему не можна вважати абсолютно застиглою, позбавленою динаміки  розвитку. “Прийменники поповнюються за рахуно морфологізованих і аналітичних прислівників. Звичайно, нові прийменники впливають на загальний формальний склад цієї категорії, видозмінюють його. Проте визначальними при класифікації прийменників виступають не формальні, зовнішні

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні