Прийменник - службова частина мови

– завдяки, виключаючи, незважаючи. Наприклад: Коли Леся вийшла, Сергієві, незважаючи на веселий вечір, стало сумно.

Переходячи в прийменники, ці самостійні слова втрачають не лексичне значення, а категоріальне (належність до тієї чи іншої граматичної категорії: прислівника, іменника, дієслова), а лексичне піддається складному процесові якісних змін. Перехід інших частин мови у прийменники називається препозиціоналізацією. Саме вторинні прийменники, утворені таким шляхом, крім віддієслівних, виявляють виразну тенденцію до поповнення новотворами.

За структурними ознаками та морфологічною будовою розрізняються прийменники:

прості –  ті, що з однією кореневою основою (за, перед, на, коло, між, з, до, над, через та ін. ). Сюди належать усі первинні прийменники та деякі вторинні: коло, край, круг, кінець та ін;

складні – ті, що утворені з двох чи більше первинних прийменників (поверх, заради, поза, щодо, повз, із-за, поміж, із-під, з-поперед, з-поміж та ін. ). Їх творення можна зобразити так:

 

складені – ті, що утворилися з різних категорій повнозначних слів і прийменників (у напрямі до, незважаючи на, слідом за, згідно з, під час, з метою,  у зв`язку з, в напрямі та ін. ). Наприклад: На рівні з вікном тьмяно біліли припорошені пилом розквітлі акації (Гонч. ); Всі, за винятком Бойчука, здивовано дивилися на свого генерала

У граматиці їх називають ще прийменниковими зворотами. Вони властиві в основному книжній мові.

Складні прийменники належать до розряду первинних, складені – до вторинних.

 

3. Семантичні типи прийменників

Прийменникова система української літературної мови семантично багатопланова й неоднорідна. У сучасному мовознавстві семантичну класифікацію здійснюють переважно на основі двох семантичних протиставлень:

1) контактність - дистантність (основна ознака, оскільки вона пронизує усю прийменникову систему, незалежно від лексичного наповнення відмінкових форм);

2) динамічність - статичність (додаткова ознака, бо поширюється на частину прийменників, зокрема не поширюється на відмінкові форми, що виражаються іменниками з абстрактним значенням).

Зважаючи на ці та інші додаткові ознаки, виділяють три основні типи прийменників:

1)     просторові (137);

2)     темпоральні (38);

3)     логічні (46).

Найбільшу групу складають прийменники зі значенням просторовості. Воно було первісним і послужило (як і часове) вихідною основою для розвитку інших значень.

Просторові (локальні) прийменники становлять основний тип, тому що вони поєднуються з іменниками конкретної семантики, які формують ядро іменника як лексико-граматичного класу слів, досить детально диференціюють значення, об`єднують найбільшу кількість одиниць і служать базою для формування інших типів прийменників. Серед основних семантичних ознак дослідники виділяють такі: безпосереднє місце перебування чи пересування предмета щодо просторового орієнтира, початкова чи кінцева точка руху, вказівка на функцію просторової координати і на сторону просторового орієнтира, щодо якої визначається потрібна точка в просторі, значення напрямку та місце знаходження, значення місця і напрямку, шляху руху і вихідного пункту руху.

З семантично нейтральними відмінками (місцевим та родовим) просторові прийменники передають локальність (місце), з динамічними (знахідним та орудним) відмінками – значення напрямку і шляху руху, причому прийменники виражають локалізацію руху, відмінки вказують на динамічні відношення.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні