Прийняття політичного рішення

поглинають цілком і не залишають часу на зустрічі та обговорення інших питань з виборцями. Це є проблемою для багатьох кандидатів. Вони піддаються спокусі йти на компроміси в своїх поглядах і позиціях в обмін на гроші від комітетів політичних дій. Комітети політичних дій фінансуються значними промисловими компаніями й організаціями. Одержавши гроші від комітету, кандидат фактично запродає свій майбутній сенаторський чи представницький голос, компанія підтримує його вибори.

Паренті наводить спогади сенатора Губерта Хемфрі: "За всі ці роки, віддані політиці, не було нічого більш принизливого й ганебного, ніж ті шляхи, якими йому доводилося діставати гроші. Надто схвильовано він розповідав, як йому соромно за все, що робив, аби добитися грошей від покровителів. Він говорив про те, як поводяться з політичними діячами ті, хто дає їм гроші, про те, що кандидатів примушують буквально продавати душу" [9, с. 295].

Відповідно ті, хто перемагає на виборах, здебільшого представляють інтереси своїх спонсорів і продовжують одержувати від них відчутне фінансове підживлення.

Ціла низка зовнішньополітичних рішень США викликана, на думку Паренті, економічними інтересами американського капіталу в країнах, щодо яких приймалися рішення. В цьому немає нічого нелогічного, проблема в тому, що прийняття цих рішень спричинялось нелегальним впливом на депутатів з використанням незаконних методів, насамперед хабарів

Однак забезпечити абсолютну слухняність конгресу неможливо, по-перше, тому, що є дійсно чесні депутати, і таких немало; по-друге, депутати, вірні компаніям, представляють інколи різні й навіть протилежні інтереси, що також ускладнює їх об'єднання при голосуванні; по-третє, депутати бояться за свій імідж на наступних виборах і часто занадто обережні при відстоюванні інтересів спонсорів.

Наступна ланка, що забезпечує процес рішень, - це державна бюрократія, якою представлена виконавча влада. До цієї підконтрольної й закритої системи "значні організації" звертаються досить охоче. Багато американських дослідників відзначають, що в останні два десятиліття повноваження президента й виконавчої влади в цілому зросли настільки, що це викликало відносний занепад влади конгресу. Звідси виконавча влада часто схильна діяти в обхід конгресу й самого закону. Президент має такі ресурси влади, які дають йому вирішальну перевагу над конгресом. Паренті виділяє основні можливості президента й виконавчої влади:

* особистий лобізм, тобто особисті бесіди президента з окремими депутатами з проханнями підтримати його пропозицію. Це в Америці спрацьовує на всі сто відсотків;

* кращий доступ до засобів масової інформації, що дає змогу виконавчій владі систематично й наполегливо виражати свою точку зору;

* унітарний апарат президента, що працює як командний центр на відміну від постійно дискутуючого конгресу; приблизно вісімдесят відсотків основних чинних законів зобов'язані своїм походженням виконавчій владі;

* інформація, яку насамперед одержує виконавча влада й розповсюджує в міру необхідності;

* національна безпека та війна; посилаючись на ці причини, президент може приховати будь-яку інформацію і прийняти указ, непідконтрольний конгресу;

* важелі влади по управлінню силовими структурами дозволяють президенту приймати рішення щодо їх здійснення безпосередньо [9, с. 336-339].

Наведемо декілька політичних рішень, прийнятих виконавчою владою США поза рішеннями конгресу й положеннями закону.

1. В порушення

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні