Принципи системи Станіславського

себе в обставини, що запропоновані роллю. Для цього Станіславський рекомендує актору вчитися сценічній наївності й безпосередності в дітей, які, будучи звільненими від «розсудливого аналізу», легко захоплюються вигадкою. Віра в неї особливо характерна для їхніх дій в уявлюваному житті («якби я була вчителькою. . . », «якби я був шофером») тощо. В умови вигадки діти мають входити поступово. Ми не можемо вимагати від них перевтілитись, наприклад, у роль скульптора, якщо заздалегідь не впевнені, що вони знають це слово і якщо ми не викликали достатньо великий інтерес до тієї діяльності, якою займається скульптор. Магічне «якби» Станіславського - це дія актора від свого імені («якби я був Патиланом. . . » або «якби я був Маленьким Принцем. . . »). Дія актора буде правдивою, якщо він правильно оцінить запропоновані автором обставини. Унаслідок точної оцінки обставин народжується реакція, у результаті якої виникає сама дія, що спрямована на подолання нових обставин

У чому полягає позитивність цього принципу, і чим може скористатись учитель початкової школи у своїй педагогічній роботі? Діти роблять із задоволенням дії в умовах вигадки. Це активізує їхню уяву й емоційну пам'ять, але тільки за умови, якщо вчитель пред'явить їм такі обставини, що враховують їхні вікові особливості, певний життєвий досвід, інтереси. При виявленні обставин дуже важливим є вказати на час і простір, у якому відбувається дія (коли це відбувається - уранці чи ввечері, улітку чи взимку; де - у лісі, удома чи у класі). Крім того, відомо, що будь-яка дія здійснюється за визначеною метою та реалізується на підставі визначеної задачі. У цьому відношенні вчитель початкової школи може полегшити свою діяльність опанування навчання про сценічну задачу Є. Вахтангова. На його думку, сценічне завдання складається з трьох елементів: дія (що я роблю?), мета (навіщо я це роблю?) та пристосування (як я це роблю?).

Дія та мета характеризуються свідомістю й тому можуть бути задані заздалегідь. Перед тим як почати діяти, учитель має знати, що саме він буде робити та з якою метою, тобто - які дії належить зробити його учням і з якою метою. Але, реалізуючи дану дію, учень зіштовхується із зовнішнім середовищем, переборюючи опір цього середовища (заважаючі обставини), учень пристосовується до них і з цією метою використовує різні засоби впливу на це середовище (фізичні, вербальні, мімічні тощо). Ці засоби Станіславський називає пристосуваннями.

Інакше кажучи, якщо дію та мету можна попередньо задати, то пристосування розшукуються у процесі дії. Це, звичайно, залежить від природної здатності до вільного, довільного, нічим не обумовленого сприйняття та реакції з боку дітей, а також від уміння вчителя організовувати творчий процес за допомогою свідомого вселяння й підсвідомого змісту.

«Щоб грати, необхідно багато працювати, - пише П. Брук, - але коли переживаєш роботу як гру, то це вже не робота».

«Робота як гра», «навчання як гра», «виховання за допомогою гри» - чи можливо їх вплести в педагогічний підхід учителя початкової школи? І якщо можна, чи приведе це до підвищення результативності навчально-виховного процесу?

На сьогодні педагог застосовує, як правило, якийсь штамп або, у кращому випадку, довіряється своєї інтуїції. Станіславський не заперечує необхідність інтуїції у творчості, але тільки за умови, якщо вона свідомо контролюється та спрямовується. Педагог має вміти розкрити

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні