Природа конфлікту

Питання про природу соціального конфлікту пов'язано з розумінням природи людини, її взаємозв'яз­ку з суспільством і державою. Будь-який конфлікт, оскільки він ви­никає в суспільстві та існує між людьми, завжди має суспільний характер, тобто є конфліктом соціальним у широкому значенні цього слова. При такому підході конфлікт виступає як зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їх соціальних інте­ресів в умовах взаємної протидії. Суб'єктами цих конфліктів можуть бути індивіди, малі і великі групи, соціальні рухи, економічні і політичні угруповання тощо. Одним із різновидів соціального конфлікту в його широкому розумінні є власне соціальний конфлікт або конфлікт в соціальній сфері.

Суперечності взаємовідносин суспільства і людини є постійно актуальними. Європейська традиція лібералізму віддає перевагу вільному вибору особи у вирішенні життєво важливих питань, з яки­ми вона зіткається. Які б не були зовнішні умови, людина сама відповідає перед собою і своїми близькими за досягнення і невдачі, сама досягає тих цілей, які поставила перед собою. Позиція лібе­ральною світогляду найбільш адекватна реаліям ринкових відносин і тим формам демократії, що тісно пов'язані з розвиненим почуттям особистої гідності, особистої незалежності, вільного вибору та свідо­мої відповідальності.

Соціал-демократична позиція орієнтується на зовнішні обста­вини і умови. Для того щоб люди жили заможно, краще, цікавіше, не­обхідно перетворювати суспільний устрій, зробити суспільні відно­сини справедливими; щоб про кожну людину піклувалися колектив або держава. Утвердження цієї точки зору приводить до обмеження особистої свободи і відповідальності, формує утриманські настрої як соціальну норму.

Отже, дві позиції проявилися стосовно питання про співвідно­шення свободи і рівності

Прибічники першої вважають, що коли держава існує від природи, то народ не вільний від її настанов. Але існує нерівність, яку можна пом'якшити за допомогою держави. Прихильники другої позиції — акцентують увагу на рівності, але вона, на їх думку, є не ідеалом, а лише джерелом незлагоди. Укла­даючи суспільний договір, люди віддають своє право на свободу державі, обмежують себе законом. Держава — головний арбітр, суд­дя, який визначає, хто прав, а хто винний у конфлікті. Індивід лише тоді вільний, коли його дії не пов'язані із заподіянням іншим гро­мадянам.

Суперечка про первинність, пріоритетність суспільного або індивідуального актуальна і досі, але в «чистому вигляді» жодна з цих позиції не проявилась: індивідуалізм доповнюється формами співробітництва, а колектив сприяє розвитку особистості.

Нерівність статусів як основа соціального конфлікту. Соціаль­ний конфлікт у вузькому значенні цього поняття є боротьбою соціаль­них спільнот з протилежними інтересами за домінування або підви­щення їх соціального статусу в такій суспільній системі, де ці ста­туси розташовані в певній ієрархії. Інтерес як рушійна сила будь-якого соціального конфлікту в цьому разі виступає як прагнення здобути певний статус.

Соціальний статус як основний предмет соціального конфлікту являє собою узагальнений і визнаний суспільством показник того місця, яке певна соціальна спільнота та її представники посідають в даній соціальній системі. Компонентами статусу виступають ті соціальні позиції, що характеризують стан людей в суспільстві на основі певних об'єктивних ознак (рівень доходів, належність до партії, влади, освіта тощо). При цьому слід зазначити, що джерелом конфлікту є не соціальний статус сам по собі, оскільки такий статус має кожен член суспільства. Суперечності

1 2 3 4 5 6 7