Проблема медичного дискурсу в українському та зарубіжному мовознавстві

Проблема медичного дискурсу в українському та зарубіжному мовознавстві

Етапи комунікативної взаємодії лікаря з пацієнтом є одним із важливих ситуативних чинників медичного дискурсу. На сьогодні не існує єдиної концепції щодо їх класифікації, однак ця проблема неодноразово привертала увагу науковців у контексті дослідження окремих аспектів медичної комунікації.

Зважаючи на те, що структурування медичного дискурсу зумовлено моделями предметно-референтних ситуацій, характерними ознаками яких є типовість, повторюваність, обов'язковість, ми виокремлюємо такі етапи комунікативної взаємодії лікаря з пацієнтом: знайомства, системного опитування, об'єктивного обстеження та рекомендацій. Кожен із цих етапів передбачає застосування лікарем відповідних комунікативних стратегій, які формують семантичне наповнення фахового дискурсу.

Вектор інформаційного пошуку на етапі системного опитування, зорієнтований у напрямі «лікар — пацієнт — лікар», реалізується у структурі висловлень лікаря шляхом використання ним широкого спектра питальних речень у контексті відповідних мовленнєвих ситуацій.

Ми цілком поділяємо думку І. Р. Вихованця, що «для розв'язання проблем мови й мовлення досить плідним варто вважати вирізнення висловлення як аналога речення в мовленні і специфічної синтаксичної одиниці, оскільки воно уможливлює пов'язання з цією одиницею комунікативного аспекту речення». Такий підхід у руслі вивчення проблем комунікативного синтаксису, започаткованого ще у 20 — 40-і роки XX ст. Віленом Матезіусом, відображає характер сучасних понять комунікативної лінгвістики, ґрунтовно досліджуваних українським вченим Флорієм Бацевичем. Погляд на висловлення як на речення, що репрезентує комунікативну настанову мовця, є на сьогодні досить поширеним у лінгвістиці. «Механізм комунікативного аспекту речення, — зауважує Н

В. Гуйванюк — можливий за умови, якщо розглядаємо його як певне висловлення, тісно пов'язане з конкретним мовленнєвим контекстом, мовленнєвою ситуацією». Нам імпонує такий підхід до вивчення проблеми функціонування синтаксичних одиниць у мовленні. Тому пропонуємо функціональну специфіку речень у дискурсі лікаря розглядати як своєрідність певних висловлень, реалізованих у контексті медичного мовлення, і застосовувати термін речення стосовно формально-граматичної будови висловлень у дискурсі лікаря.

Мовленнєва ситуація на етапі системного опитування цілком підпорядкована меті лікаря: ретельно зібрати анамнез1, необхідний для подальшого об'єктивного обстеження пацієнта. Тому мовна поведінка лікаря на цьому етапі має бути стриманою і водночас активною. Якщо він не виявляє належної уваги до потреб пацієнта, перебиває його розповідь, то ризикує не отримати потрібної інформації. Водночас невтручання в процес розповіді позбавляє лікаря можливості почути від пацієнта всі деталі, пов'язані з його станом та відчуттями. Лікар зазвичай активно працює з пацієнтом і скеровує свої питання у такий спосіб, щоб з'ясувати релевантні для встановлення діагнозу симптоми. Ось чому логічним напрямом у мовленнєвій діяльності лікаря на етапі системного опитування є реалізація ним з'ясувально-констатаціинної комунікативної стратегії. Завдяки застосуванню цієї стратегії лікар має можливість з'ясовувати необхідні для себе факти, на підставі яких констатує наявність симптомів, типових для певного виду захворювання.

Реалізуючи цю стратегію, лікар пропонує пацієнту систему питань, переважна більшість яких спрямована на визначення основних параметрів названих симптомів захворювання. До таких параметрів належать:

• локалізація симптому (У якій частині живота з'являється біль? А куди віддає біль?);

характер прояву симптому (Вам важко рухати пальцями? Ви відчуваєте шум у вухах?);

• інтенсивність прояву симптому (У Вас сильні набряки? У Вас були

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні