Проблема походження слов'ян в історіографії
Шляхом картографування пам'яток згаданих культур, позначених наявністю місцевих елементів, з'ясована певна стабільність в їхньому розташуванні на одній і тій же території в суміжній зоні Лісу і Лісостепу протягом усього періоду їхнього існування з початку 1 тис. до V ст. н. є. Типологічно й хронологічно вони пов'язуються з ранньосередньовічними слов'янськими культурами. Отже, можна твердити про їхню генетичну спадкоємність та про належність їхніх носіїв до споріднених груп населення, & звідси й про визначення території формування східнослов'янської етнічної спільності на межі Лісу та Лісостепу в межиріччі Дніпра і Вісли.
Разом з тим археологічні дослідження розкрили і складність процесів етнокультурного розвитку на рубежі І тне. до н. е. – І тис. н
У V–VI ст. слов'янські пам'ятки вже цілком домінують у лісостеповій частині Південно-Східної Європи. В цей час розпочинаються процеси великого розселення слов'ян. Із межиріччя Дніпра і Дністра вони просуваються в Подунав’я, де діляться на дві групи. Одна йде на південь, на Балканський півострів, інша – вгору по течії Дунаю, займає межиріччя Ельби й Заале та просувається на північний захід. На Ельбі вона зустрічається і змішується ще з одним потоком, який рухається па захід приморським шляхом із межиріччя Вісли та Одри. Слов'яни Лівобережжя України поступово заселяють нові землі на півночі та північному сході, до цього зайняті балтами і угрофіннами. На корінній слов'янській території – між Дніпром, Дністром і Західним Бугом – на основі празької культури формуються пам'ятки VIII–X ст. типу Луки Райковецької, а на Дніпровському Лівобережжі населення пеньківської й колочинської культур бере участь в утворенні волинцівських та роменсько - боршівських старожитностей.
Ці нові утворення, на відміну від попередніх (V–VII ст. ),