Психологічні основи спілкування

людиною та установкою на її сприймання. Для особи, яка знаходиться з люди­ною в теплих і дружніх взаємостосунках, ця відстань зменшується, а для незнайомих або небажаних - збільшується. Звичайно ця відстань дорівнює довжині витягнутої руки (приблизно 1 м).

Відомо, що діти і підлітки мають менші, ніж дорослі, зони особистісного простору. Разом із тим, встановлено, що молоді організми, які ростуть в умовах надмірної скупченості, затриму­ються у своєму розвитку. Потомство скупчених щурів було менш активним, ніж контрольні тварини.

За одних і тих же умов індивідууми із зонами більшого особистісного простору гірше переносять скупчення, ніж люди з меншим особистісним простором.

Як відомо, деякі хворі, які лікуються стаціонарно, вимушені перебувати в багатомісних палатах, де їх особиста територія об­межена ліжком і тумбочкою, а особистісний простір часто пору­шують інші люди (сусіди по палаті, їх відвідувачі, обслуговуючий медперсонал). Тривале спільне перебування в таких умовах може викликати стресовий стан дискомфорту, ступінь якого прийнято оцінювати за п’ятибальною системою:

1. Природна цікавість до нового сусіда замінюється байдужим ставленням до нього. Людина старається не помічати сусіда.

2. Людина мимоволі починає звертати увагу на його дії, але емоційні переживання при цьому відсутні.

3. Дії сусіда викликають пильну увагу і настороженість. Якщо доводиться ввійти в його особистісний простір, виникає почут­тя неприємності й дратівливості.

4. Дії сусіда (або свої у його присутності) викликають неприєм­не відчуття внутрішньої напруженості

Людина старається уни­кати зорового контакту із сусідом.

5. Важко утриматись (інколи неможливо), щоб не зробити різко­го зауваження сусіду за його некоректні дії. Надто сильне емоційне напруження, коли доводиться “вторгнутись” на осо­бисту територію сусіда. Людина не хоче бачити сусіда і спілку­ватись з ним, старається відвернутись, щось читати або зайня­тись якоюсь справою, що є маскою бажання, яке можна висло­вити так: “Очі б мої тебе не бачили. ”.

У здорових людей такий стан виникає при тривалих ситуаціях, які за впливом на нервово-психологічний стан наближаються до екстремальних (сумісний політ космонавтів, тривалі експерименти в ізольованій камері, перебування в переповнених слідчих ізолято­рах, військових казармах тощо). У лікарнях перебувають хворі з астенізованою психікою. Ось чому в них явища обмеження особистісного простору виражені більшою мірою, ніж у здорових.

Коли хворий спілкується з медиком, величина особистісного простору змінюється в межах “медик - хворий”. Сусіди по па­латі є ніби зайвими у цьому суб’єктивному просторі. Хворому важко бути щирим, відкритим і природним, коли в палаті є спос­терігачі. Медична сестра повинна це розуміти і створювати всі умови для спілкування в більш інтимній обстановці (маніпуляції і процедури проводити в окремих кабінетах, при потребі попро­сити сторонніх вийти тощо).

Інколи молодший медичний персонал безцеремонно “наво­дить порядок” у тумбочках хворих з їх особистими речами, меди­каментами і продуктами харчування. Це гнітюче впливає на пси­хіку пацієнтів. Якщо дійсно необхідно допомогти хворому, по­трібно зробити це тактовно. Медична сестра повинна стежити за діями молодшого медичного персоналу.

Отже, медики у своїй повсякденній практичній діяльності повинні пам’ятати про існування такого феномена, як особистіс­ний простір, що дає можливість значно підвищити ефективність спілкування.

Основи

<< 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні