Психологічні особливості діяльності правоохоронця в екстремальних умовах

У професійній діяльності працівників правоохоронних ор­ганів можна виділити такі різновиди екстремальних ситуацій:

1) швидкоплинна — пов'язана з необхідністю діяти при жор­сткому дефіциті часу, у швидкому темпі, при високому рівні організованості та зі значним психологічним наван­таженням (наприклад, затримання злочинця, участь у ліквідації наслідків катастрофи);

2) довготривала — потребує постійної готовності до можли­вої небезпечної дії при загальних монотонних умовах праці (наприклад, чекання виклику на виїзд під час чергу­вання, перебування в засідці);

3) викликана необхідністю перевірки ймовірностно неправ­дивої інформації — повідомлення з метою дезінформації про вчинений злочин, про можливу небезпеку (пожежу, мінування тощо);

4) викликана «невизначеністю» — потребує вибору одного з варіантів поведінки, однаково значимих для працівника (виконати службовий обов'язок чи не втручатись в події для власної безпеки);

5) породжена суб'єктивними обставинами, тобто самим працівником (відволікання чи нестійкість уваги в небез­печній ситуації, що призводить до помилкових дій, непро­фесійне виконання дій тощо).

При виконанні працівниками правоохоронних органів своїх професійних обов'язків у екстремальних ситуаціях мож­лива організація діяльності різних рівнів, полярними з яких є: вищий та нижчий.

Вищий рівень діяльності — виявляється у підсиленні регулюючих функцій психіки, передбаченні і своєчасному врахуванні можливих змін в обставинах, у швидкому, чіткому й грамотному застосуванні засобів і прийомів дій, при необ­хідності — їх видозміни. Підвищується ступінь вольової керо­ваності діяльністю та її загальна ефективність.

Нижчий рівень діяльності — нездатність сконцентрува­ти увагу на головному, порушення внутрішньої упорядкованості психічних процесів, непослідовність і неточність виконання дій, ігнорування минулого досвіду, стереотипне повторення певних дій при відсутності такої необхідності, покваплива і сум­бурна поведінка або ж заторможеність, заціпеніння. Аналіз трагічних для працівників наслідків та фронтовий досвід свід­чать, що таке заціпеніння (ступор) при реальній небезпеці для життя звичайно призводить до загибелі людини. Але його на­стання не буває випадковим, воно спричиняється відсутністю готовності діяти доцільно, страхом небезпеки через відсутність досвіду («необстріляність»), боягузтвом та легкодухістю як стійкими рисами характеру, низьким рівнем психологічної підготовки, а також загальною професійною непридатністю.

При виконанні професійних дій високого ступеня відпо­відальності, що потребують пошуку нестандартних варіантів виходу з напруженої ситуації, спостерігаються такі явища:

розгубленість (24 %), зниження координованості і точності рухів (29,8 %), уповільнення реакції (27 %), порушення логіки міркувань (18 %), зниження критичності мислення (11 %), розлади сприймання і уваги (8,9 %). За даними проведеного МВС РФ опитування, при припиненні масових безчинств ви­могами закону керувалися 32 % працівників, приблизно 40 % виходили з власних моральних принципів, 8 % визначали свою поведінку як таку, що детермінувалась самозбережен­ням. На недостатню психологічну підготованість до дій у складних умовах вказали 20 % опитуваних, хоча при цьому їхня поведінка зовні виглядала впорядкованою.

Розглянуті різновиди екстремальних ситуацій та особли­востей поведінки при їх вирішенні спричиняють виникнен­ня специфічних емоційних станів, найбільш типовими серед яких є: стрес, фрустрація, конфлікт, криза. Строго кажучи, перераховані стани є не стільки самостійними психоемоційни­ми станами, скільки окремими проявами загального екстре­мум-стану, який охоплює особистість, індивідуалізованого за змістом і динамікою. Цим визначається,

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні