Психотерапія в клініці соматичних захворювань
Психологічне дослідження вивчає єдину особу, але в різних ситуаціях, при виконанні різних завдань. Знання системи цінностей хворого, т. е. того, що він втратив в процесі хвороби, що і чим можна замінити, на які цінності переорієнтовуватися, які його перспективи, допомагає «лікарювати не тільки тіло, але і душу».
Особа виявляється завжди багатобічно. Вона по-різному виступає зі всіма її особливостями в різних психічних процесах, зі своїми можливостями, озброєністю знаннями, навиками, звичками в різних ситуаціях і обставинах. Саме, характеризуючи особу з різних сторін, в різних ситуаціях і обставинах, при вирішенні різних завдань, дослідник дістає можливість представити її як складна єдність.
Виходячи з вказаних уявлень визначаються і основні завдання експериментально-психологічного дослідження соматичних хворих і вибір адекватних ним методик.
2. ЗАГАЛЬНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ПСИХОТЕРАПІЮ
Психотерапія — це система лікувальної дії на хворого, опосередкована через психічну сферу.
Об'єм форм і методів дії, використовуваних в психотерапії, носить надзвичайно широкий, міждисциплінарний характер з використанням медико-біологічних, психологічних, дидактичних і соціологічних підходів. Їх пріоритетність обумовлює побудова різних моделей психотерапії; у клінічній практиці, як правило, застосовуються дві основні моделі.
Медична модель — психотерапія представляється як метод лікування, що впливає на стан і функціонування організму хворого у сфері психічних і соматичних функцій.
Психологічна модель — психотерапія представляється як процес психологічної корекції і навчання
У більшості західних країн, починаючи з 70-х років, на перше місце висувалася психологічна модель. Це пов'язано з поряд чинників, і перш за все, принципом мінімально достатній професійній компетенції психотерапевта-психолога. При цьому вартість і терміни навчання незрівнянно менше, ніж для фахівця з базовою медичною освітою. Крім того, психологічна модель психотерапії не вимагає нозологічної психодіагностики; достатньою виявляється синдромологічна і навіть симптоматична діагностика.
Такий підхід лежить в руслі американської психіатричної парадигми; правда, тут виявляється суперечність, закладена в самій психологічній моделі психотерапії, яка, незалежно від конкретного технічного втілення, незмінно говорить про «глибинних», «первинних» і інших механізмах психопатологічних феноменів.
Слід зазначити, що ми категорично заперечуємо проти визнання правомірності існування т. н. «соціологічної» і «філософської» моделей психотерапії, як неклінічних, таких, що невірно тлумачать принципове призначення психотерапії, використовують її як засоби управління або методу вивчення соціуму.
3. КЛАСИФІКАЦІЯ ПСИХОТЕРАПІЇ
По відношенню суб'єкта психотерапії до дії:
• аутопсихотерапія;
• гетеропсихотерапія.
За типом психокоректувальної дії:
• директивна;
• недирективна.
По кількості пацієнтів:
• індивідуальна;
• групова.
По техніці застосування:
• суггестія;
• раціональна;
• реконструктивно-особова;
• аналітична;
• біхевіоральна;
• когнітивна;
• екзистенціальна.
4. МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПСИХОТЕРАПІЇ
Мета психотерапії — усунення патологічної симптоматики. Вона має наступні ієрархічні рівні: психічний; неврологічний; вегетативний;