Рада безпеки ООН

ситуації такого ж характеру рекомендувати належну процедуру або методи врегулювання (п. 1 ст. 36), причому має враховуватися характер спору, позиції сторін, ступінь використання ними інших мирних засобів (п. 2 ст. 36), а крім того, РБ має брати до уваги, що спори юридичного характеру повинні передаватися сторонами спору до Міжнародного Суду ООН (п. З ст. 36) (критерії визнання спору юридичним регламентуються п. 2 ст. 36 Статуту Міжнародного Суду; відповідно до вказаного нормативного положення, під юрисдикцію Міжнародного Суду підпадають спори, що стосуються тлумачення договору; будь-якого питання міжнародного права; наявності факту, який, якщо він буде встановлений, являтиме собою порушення міжнародного зобов'язання; характеру і розмірів належного відшкодування за порушення міжнародного зобов'язання); г) рекомендувати сторонам спору умови врегулювання спору, продовження якого дійсно могло б загрожувати підтриманню міжнародного миру та безпеки (п. 2 ст. 37); д) на прохання сторін спору виносити рекомендації в цілях врегулювання будь-якого спору, у тому числі такого, що може і не загрожувати міжнародному миру та безпеці (ст. 38).

Другу групу повноважень РБ щодо підтримання міжнародного миру та безпеки складають дії у відношенні загрози миру, порушень миру та актів агресії, визначені відповідною главою VII Статуту (ст. ст. 39-51)

Стаття 39 Статуту надає РБ виключне право визначати наявність будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру та акту агресії та давати рекомендації або вирішувати про те, які заходи слід прийняти у відповідності до ст. ст. 41 та 42 для підтримання або відновлення міжнародного миру та безпеки. Зазначене положення потребує особливо ретельного юридичного аналізу, адже у ньому, за великим рахунком, закладені конституційно-правова сутність та конституційно-інституційне значення РБ. Структурний аналіз цієї базової норми дає змогу відзначити кілька суттєвих положень: по-перше, всі рішення РБ поділяються на рекомендаційні та обов'язкові для виконання державами-членами ООН, при цьому слід зазначити, що за логікою ст. 39 обов'язкову силу мають всі без винятку рішення, що прийняті на підставі ст. ст. 41 та 42, тобто мова у цьому випадку йде про заходи впливу, не пов'язані з використанням збройних сил та пов'язані з використанням збройних сил. Іншими словами, положення вказаних двох статей становлять зміст міжнародно-правових заходів, що має право застосовувати РБ у разі виявлення будь-якої загрози миру, порушення миру або акту агресії.

До першої групи примусових дій відносяться наступні: повне або часткове переривання економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних або інших засобів зв'язку, а також припинення дипломатичних відносин. Виконання названих заходів РБ може вимагати від держав-членів ООН. Як вбачається, названий у ст. 41 перелік є невичерпним, про що, зокрема, свідчить як словосполучення «або інших засобів зв'язку», так й різноманітна практика самої РБ. Особливістю названих заходів невійськового характеру є практичне здійснення їх не безпосередньо РБ, а державами на підставі її резолюцій та під її керівництвом, а тому ефективність цих примусових дій значною мірою залежить від погодженості дій держав щодо сумлінного виконання приписів РБ, причому держави-члени ООН зобов'язані підкорятися рішенням РБ і виконувати їх на підставі ст. 25 і ст. 103 Статуту (більше того, резолюції РБ даного характеру містять стандартне формулювання, відповідно до якого виключаються будь-які претензії, пов'язані з невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань через дотримання контрагентами вимог, обумовлених застосуванням примусових дій

1 2 3 4 5 6 7 8 9