Відмінності соціалізації дітей і дорослих

індивіда має свої особливості. Зміна вікових стадій супроводжується відповідними психологічними механізмами засвоєння культури, спрямованістю індивідуальних нахилів та інтересів, сприйняттям та переробкою різноманітної інформації, що позначається на внутрішній структурі особи. У період ранньої соціалізації інституалізований вплив суспільства слабко виражений. Однак у міру становлення особи соціалізація набуває досить жорсткого інституалізованого характеру.

Отже, соціалізація - це безперервний процес. У зв'язку з цим інколи соціалізацію поділяють на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих).

Найбільш інтенсивно процес соціалізації відбувається в дитинстві та юності, але розвиток особистості триває і в середньому, і в похилому віці. Існують певні відмінності між соціалізацією дітей і дорослих.

1) Соціалізація дорослих виражається головним чином у зміні їх зовнішньої поведінки, в той час як дитяча соціалізація коректує базові цінності.

2) Дорослі можуть оцінювати норми, діти спроможні лише засвоювати їх.

3) Дорослі не завжди погоджуються з батьками, дітям не дано обговорювати дії батька або матері.

4) Соціалізація дорослих спрямована на те, щоб допомогти індивіду оволодіти певними навичками, соціалізація дітей формує головним чином мотивацію їх поведінки.

Не слід вважати, що соціалізація — це процес, який відбувається тільки по висхідній. Ресоціалізацією називають засвоєння нових цінностей, ролей, навичок, замість минулих, недостатньо засвоєних або застарілих. Ресоціалізація охоплює багато видів діяльності - від занять з виправлення навичок читання до професійної перепідготовки робітників.

Істотним моментом соціалізації людини є розвиток її соціальної активності, що виявляється у поведінці особистості та її діяльності

В умовах якісного перетворення суспільства проблема соціальної активності мас та особистості набуває особливого значення.

Соціальна активність — характеристика способу життя індивіда, групи, що фіксує свідому спрямованість його діяльності і поведінки на зміну соціального середовища відповідно до назрілих потреб, інтересів, цілей; вияв соціальних ініціатив, участь у вирішенні актуальних соціальних завдань, постійна взаємодія з іншими соціальними суб'єктами. Через соціальну активність реалізуються діяльнісні потенції суб'єкта, його культура, уміння, знання, потреби, інтереси, прагнення. Вона є також особливим способом реагування індивідів та соціальних груп на запити, що постійно посилаються суспільством.

Основними різновидами соціальної активності є: професійна, трудова, громадсько-політична, моральна, управлінська, дозвільна, вербальна. Найважливішими ознаками соціальної активності особистості є сильне, стійке, а не ситуативне прагнення впливати на соціальні процеси та реальна участь в громадських справах. Від рівня соціальної активності залежить динамізм розвитку суспільства, яке зацікавлене в її постійному зростанні.

Результат соціалізації — "соціальний тип особи".

Соціальний тип особистості - певний фіксований набір соціальних властивостей людини, що виявляється у її свідомості та поведінці.

Критерії виділення соціальних типів особистості:

• місце особистості в системі суспільних зв'язків;

• реальні форми життєдіяльності особистості;

• спрямованість особистості.

В. Ядов виділяє наступні типи особистості:

1 — базисний тип особистості — система соціальних якостей індивідів, яка найкраще відповідає об'єктивним умовам функціонування даного суспільства на відповідному етапі його розвитку.

2 — реальний (модальний) тип особистості - реальний тип особистості, який переважає на відповідному етапі розвитку суспільства.

3 — ідеальний тип особистості — індивід з такою сукупністю рис, якостей, які сучасники хотіли б бачити в людині.

В західній соціології існують аналогічні концепції, наприклад, Д. Рісмен запропонував концепцію соціального характеру. Соціальний характер —

1 2 3 4 5

Схожі роботи