Реалізація прав громадян України на безпечне довкілля
Реалізація прав громадян України на безпечне довкілля
Конституція України втілила найкращі здобутки загального юридичного досвіду конституційного забезпечення прав і свобод людини. Майже третину її норм безпосередньо присвячено цьому питанню, і вже цим визначається її гуманістичне спрямування. Але важливішим є те, що вони відповідають широко визнаним міжнародним нормам прав і свобод людини [1].
Право людини на безпечне довкілля відноситься до природних, невід'ємних прав людини, що являють собою можливості людини, необхідні для її фізичного існування та задоволення її біологічних потреб. Якісні умови життя в навколишньому природному середовищі дають людині можливість вести гідне та благополучне життя. Стан здоров'я окремої людини є невід'ємною складовою здоров'я населення держави в цілому і залежить, в першу чергу, від стану навколишнього природного середовища.
Незважаючи на численні публікації, сьогодні питання поняття та нормативно-правового регулювання права на безпечне довкілля, його змісту, юридичної відповідальності, що застосовується до порушників у цій сфері, є предметом розгляду праць В. І. Андрейцева, А. П. Гетьмана, М. В. Шульги, В. К. Попова, М. П. Рабиновича, M. I. Хавронюка
Таким чином, варто зазначити, що право на безпечне довкілля має кілька унікальних особливостей:
1. Воно сполучає риси «негативних» і «позитивних» прав. Для людей, які живуть у мало деградованому природному середовищі, його можна вважати «негативним» - держава мусить просто не допускати дій, які би погіршили стан довкілля в цій місцевості. Але для людей, які живуть у середовищі з великим техногенним навантаженням, право на безпечне довкілля є «позитивним». Його здійснення в таких випадках потребує довготривалої, складної та скоординованої діяльності всієї державної машини з необхідністю накопичувати та витрачати великі кошти.
2. Різновиди порушень цього права - екологічні негаразди - можуть мати надзвичайно широкий спектр внаслідок різноманітності характеристик довкілля й видів людської діяльності негативного характеру. Через це для захисту екологічних прав потрібно багато законодавчих й інших нормативних актів, що ставлять необхідні обмеження.
3. Порушення цього права можуть мати найрізноманітніші масштаби та наслідки, наприклад, тимчасового погіршення умов праці на робочих місцях. Але навіть тут фактично міститься переконаність українських конституційних суддів у тім, що «спочатку держава та її права», а не характерне для судді в правовій і демократичній державі переконання в тім, що «спочатку індивід і його права» [2].
Забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави, а крім того, кожна людина має право на безпечне для життя й здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Такі основоположні постулати містять в собі CT. CT. 16 та 50 Конституції України. Проголошення в ній зазначених норм свідчить про визнання Україною міжнародних стандартів щодо забезпечення прав і свобод людини, закріплених Загальною декларацією прав людини, а також Міжнародними пактами.
Україна підтвердила понад 40 міжнародних природоохоронних конвенцій глобального та регіонального значення, серед яких: Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовища існування водоплавних птахів (1971 p. ); Конвенція про