Референдум 1 грудня 1991 року, питання правонаступництва України. Людина, особа, громадянин співвідношення понять.
План
Референдум 1 грудня 1991 року, питання правонаступництва України. 3
Людина, особа, громадянин: співвідношення понять. 13
Поняття громадянства України. 15
Набуття громадянства. 20
Список використаної літератури. 23
Референдум 1 грудня 1991 року, питання правонаступництва України.
Коли 24 серпня 1991 р. депутати Верховної Ради УРСР зібралися на надзвичайну сесію, представники від громадськості внесли у приміщення парламенту величезний синьо-жовтий стяг як символ розриву з тоталітарним московським центром. А через кілька днів, 4 вересня, було ухвалено постанову про підняття над будинком Верховної Ради синьо-жовтого національного прапора. Цим започатковувалася відмова держави, що народжувалася, від радянської символіки.
Найбільшою заслугою суверен-комуністів із числа колишніх компартійно-радянських керівників УРСР було встановлення контролю над розміщеними в Україні силовими структурами та загальносоюзними установами й відомствами. Не вдалося лише одне: встановити контроль над Чорноморським флотом. Внаслідок цього флот на довгі роки став болючою проблемою в українсько-російських відносинах.
9 вересня 1991 р. була ухвалена постанова про запровадження з наступного року купонів багаторазового використання
Після Акту проголошення державної незалежності все суспільно-політичне життя в республіці було підпорядковано Всеукраїнському референдуму, на якому 1 грудня 1991 р. виборцям належало відповісти на запитання, чи підтверджують вони зазначений Акт. Для політиків, котрі стояли на позиціях повної незалежності України, це було необхідно для того, щоб перекреслити результати референдуму 17 березня. Коли на засіданні Верховної Ради один із народних депутатів запитав: "А чи не слід було б включити до бюлетеня на референдумі першого грудня друге питання — про доцільність входження незалежної України в Союз суверенних держав?" — головуючий миттєво відреагував: "Про який Союз може йти мова, якщо Україна стала незалежною державою?"
За підтвердження Акта проголошення незалежності України голосували 90% громадян, що брали участь у референдумі. А брали участь 84% тих, хто мав таке право. Отже, за незалежність України висловилися 76% усіх дієздатних її громадян. Проте несерйозно було б уважати, що всі вони — переконані її прихильники. Ніхто не спромігся ще заперечити висновки аналітиків, що з'явилася ця цифра внаслідок унікального збігу обставин. Переляканий рішучими заходами російського керівництва щодо декомунізації, український номенклатурний істеблішмент поспішно заангажував ідею державної незалежності й кинув на пропаганду всі підконтрольні засоби; вперше дістали простір для фронтального пропагандистського наступу "демократи"; спрацював "рязанський синдром": економічна криза в Росії створила відчутний розрив між життєвим рівнем Російської Федерації та України, що виявилося в результатах референдуму.
Тих, хто не підтримав незалежність України, цілком достатньо, щоб спонукати далекоглядних політиків придивитися до них уважніше та проаналізувати, чим "їхні соціальні характеристики й орієнтації відрізняються від характеристик і орієнтацій прихильників незалежності. Політичне значення такого аналізу актуалізує нерівномірність розподілу голосів, що були подані "За" та "Проти" незалежності України в різних її регіонах. У чотирьох областях — Харківській, Луганській, Донецькій та Одеській, — де проживає понад чверть населення України, Акт підтримали загалом менше двох третин від тих, хто має право голосу (62,5%), а в Криму — більше однієї третини (35,5%).
Позитивним наслідкам референдуму сприяла передвиборча президентська кампанія, учасники якої одностайно виступали за незалежність України, хоча побічним результатом її