План

Референдум 1 грудня 1991 року, питання правонаступництва України. 3

Людина, особа, громадянин: співвідношення понять. 13

Поняття громадянства України. 15

Набуття громадянства. 20

Список використаної літератури. 23

Референдум 1 грудня 1991 року, питання правонаступництва України.

Коли 24 серпня 1991 р. депутати Верховної Ради УРСР зібралися на над­звичайну сесію, представники від громадськості внесли у приміщення парла­менту величезний синьо-жовтий стяг як символ розриву з тоталітарним мос­ковським центром. А через кілька днів, 4 вересня, було ухвалено постанову про підняття над будинком Верховної Ради синьо-жовтого національного прапора. Цим започатковувалася відмова держави, що народжувалася, від ра­дянської символіки.

Найбільшою заслугою суверен-комуністів із числа колишніх компартійно-радянських керівників УРСР було встановлення контролю над розміщеними в Україні силовими структурами та загальносоюзними установами й відом­ствами. Не вдалося лише одне: встановити контроль над Чорноморським флотом. Внаслідок цього флот на довгі роки став болючою проблемою в ук­раїнсько-російських відносинах.

9 вересня 1991 р. була ухвалена постанова про запровадження з наступно­го року купонів багаторазового використання

Цим започатковувався вихід України з рубльової зони. 8 жовтня з'явився Закон України "Про громадянство України", 7 листопада — "Про державний кордон". Отже, ще до референдуму, який затверджував Акт проголошення незалежності, були підготовлені перед­умови для перетворення України з союзної республіки на самостійну державу.

Після Акту проголошення державної незалежності все суспільно-політичне життя в республіці було підпорядковано Всеукраїнському референдуму, на яко­му 1 грудня 1991 р. виборцям належало відповісти на запитання, чи підтверджують вони зазначений Акт. Для політиків, котрі стояли на позиціях повної неза­лежності України, це було необхідно для того, щоб перекреслити результати референдуму 17 березня. Коли на засіданні Верховної Ради один із народних депутатів запитав: "А чи не слід було б включити до бюлетеня на референдумі першого грудня друге питання — про доцільність входження незалежної Украї­ни в Союз суверенних держав?" — головуючий миттєво відреагував: "Про який Союз може йти мова, якщо Україна стала незалежною державою?"

За підтвердження Акта проголошення незалежності України голосували 90% громадян, що брали участь у референдумі. А брали участь 84% тих, хто мав таке право. Отже, за незалежність України висловилися 76% усіх дієздат­них її громадян. Проте несерйозно було б уважати, що всі вони — переконані її прихильники. Ніхто не спромігся ще заперечити висновки аналітиків, що з'явилася ця цифра внаслідок унікального збігу обставин. Переляканий рішу­чими заходами російського керівництва щодо декомунізації, український но­менклатурний істеблішмент поспішно заангажував ідею державної незалеж­ності й кинув на пропаганду всі підконтрольні засоби; вперше дістали простір для фронтального пропагандистського наступу "демократи"; спрацював "ря­занський синдром": економічна криза в Росії створила відчутний розрив між життєвим рівнем Російської Федерації та України, що виявилося в результатах референдуму.

Тих, хто не підтримав незалежність України, цілком достатньо, щоб спону­кати далекоглядних політиків придивитися до них уважніше та проаналізува­ти, чим "їхні соціальні характеристики й орієнтації відрізняються від характе­ристик і орієнтацій прихильників незалежності. Політичне значення такого аналізу актуалізує нерівномірність розподілу голосів, що були подані "За" та "Проти" незалежності України в різних її регіонах. У чотирьох областях — Харківській, Луганській, Донецькій та Одеській, — де проживає понад чверть населення України, Акт підтримали загалом менше двох третин від тих, хто має право голосу (62,5%), а в Криму — більше однієї третини (35,5%).

Позитивним наслідкам референдуму сприяла передвиборча президентсь­ка кампанія, учасники якої одностайно виступали за незалежність України, хоча побічним результатом її