Регіональна політика Європейського Союзу

Регіональна політика Європейського Союзу: історія і сучасність

Одним із визначальних напрямків ринкового реформування в Україні є розроблення збалансованої регіональної політики. В основу української регіональної політики покладено принципи Європейської хартії місцевого самоврядування. Проте концепція регіональної політики в Україні перебуває на стадії формування, відтак надзвичайно важливо ретельно вивчати досвід країн-членів ЄС. До того ж питання щодо розв'язання українських регіональних проблем постійно перебуває в полі уваги ЄС при обговоренні результативності стратегічного співробітництва.

Регіональна політика є специфічною діяльністю держави із забезпечення найбільш сприятливих умов соціально-економічного функціонування і розвитку окремих територій. За цього обов'язково враховується самобутність регіонів, їх соціокультурні, етноісторичні, генетичні корені та специфіка типу господарювання.

Як відомо, в країнах з ринковою економікою держава, стягуючи податки з підприємств приватного сектора, є водночас інструментом розподілу отриманих коштів. Розподіл державних коштів між окремими регіонами країни здійснюється свідомо нерівномірно, що дає можливість ліквідовувати історично складені диспропорції соціально-економічного розвитку територій.

Регіональна політика в країнах Західної Європи почала формуватися в період Великої депресії 1929–1933 років як інструмент державного регулювання економіки. Найдовшу історію регіональної політики має Великобританія – понад 70 років. У більшості ж країн Західної Європи така політика почала втілюватися в життя після Другої світової війни. Так, роком народження регіональної політики в Італії вважається 1950-й, коли було створено так звану "касу Півдня", у ФРН – 1951-й, у Нідерландах – 1951–1952-й, в Ірландії – 1952-й, у Франції – середина 50-х років, у Бельгії – 1959-й. У 50–60 роках минулого століття регіональна політика країн Західної Європи була скерована на створення нових робочих місць у регіонах з надлишком робочої сили

Насамперед це стосувалося сільськогосподарських та "старих" промислових районів.

Особливістю регіональної політики у Західній Європі є її поступове перетворення з внутрішньонаціональної на наднаціональну. Цей процес пов'язаний з утворенням Європейського Союзу. За цього слід пам'ятати, що сам Євросоюз було створено з метою підвищення ефективності господарювання і стимулювання економічного зростання за допомогою інтеграції національних ринків та факторів виробництва. ЄС компенсує втрати окремих суспільних груп і подає допомогу в процесі їх адаптації до нової ситуації. Саме для цього був розроблений механізм перерозподілу, який на практиці набув характеру соціальної і регіональної політики.

Починаючи з середини 80-х років регіони ЄС докладають постійні зусилля до підвищення своєї ролі в загальній структурі Союзу, на розширення своїх прав у всіх сферах політичного, суспільного, економічного й культурного життя. Можна констатувати, що нині поряд з двома вже традиційними рівнями влади – наднаціональним і національним – сформовано третій рівень – регіональний. Останніми роками країни-члени ЄС починають сприйматися саме як "Європа регіонів". Зазначимо, що утвердження регіоналізму зовсім не перешкоджає подальшій європейській інтеграції. Навпаки, підвищення рівня самостійності регіонів суттєво сприяє досягненню основної мети Союзу – поліпшення життєвих умов кожного окремого громадянина. Та заразом варто відзначити й те, що соціологічні опитування останніх років свідчать про тривожний факт – погіршення сприйняття образу ЄС у свідомості громадян країн-членів. Наднаціональні інститути нерідко вважаються занадто забюрократизованими, байдужими до інтересів і потреб громадян установами.

Ось чому "регіоналізація" інтеграційних процесів сприймається як неуникна необхідність, покликана усунути цю небажану тенденцію

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні